Я жив тобою, Україно!

    З нагоди 140-ї річниці від дня народження Богдана Лепкого, який вніс вагомий вклад в історію української культури, як поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, видавець підготовлено перегляд літератури під назвою «Майстер історичної прози».

    Народився письменник 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькому поблизу села Крегульця на Західному Поділлі. Він навчався в гімназії у Бережанах, у Віденській Академії мистецтв та у Віденському і Львівському університетах, викладав у Бережанській і Краківській гімназіях та в Яґеллонському університеті у Кракові.
     Під час І світової війни Лепкий учителював у таборах для українських військовополонених у Фрайштадті, Раштадті та Вецлярі в Австрії, а після її завершення працював у видавництві «Українське слово» у Берліні. Від 1925 року Лепкий постійно мешкав у Кракові. Він став професором Яґеллонського університету і викладав там українську літературу, згодом був обраний до польського Сенату.
   Свої оповідання та вірші Лепкий почав публікувати 23 років.
    Поет написав і видав 14 збірок віршів і 13 збірок оповідань, 7 повістей і 4 книги спогадів. Він перекладав українською мовою твори Гейне, Шеллі, та Марії Конопницької, польською мовою – новели Коцюбинського та вірші Шевченка, Франка, Тичини і Рильського. А «Слово о полку Ігоревім» Лепкий переклав і українською, і польською мовами. Він ілюстрував книги, писав портрети і пейзажі.
   Богдан Лепкий помер у Кракові 21 липня 1941 року.
   Більшу частину свого життя він прожив у Польщі, Австрії та Німеччині, але і там викладав українську мову та літературу, видавав українські книги, писав українською мовою вірші та прозу.