Майстер сатири та алегорії
30 листопада виповнюється 355 років від дня народження Джонатана Свіфта (1667 – 1745) – відомого сатирика, англомовного ірландського письменника, відомого як автора «Мандрів Гулівера».
З
цієї нагоди у бібліотеці організовано перегляд літератури «Майстер сатири та
алегорії». Запрошуємо усіх бажаючих ознайомитися з біографічними відомостями і творчим
шляхом письменника.
110 років від дня народження видатного українського поета-пісняра, перекладача, літературного критика
Андрія Самійловича Малишка.
Цікаві факти з життя і творчості поета розкажуть багато нового з його біографії.
☝Народився 14 листопада 1912 року в селищі Обухів, біля Києва в багатодітній родині. Він був наймолодшою, одинадцятою дитиною в
☝Перші вірші написав у школі. Зачитувався “Кобзарем”
☝Ідеалом людини для Малишка була матір! Вона була розумною, доброю, мала надзвичайну пам’ять, знала багато пісень, хоча в школі ніколи не навчалася.
☝Батько мріяв, щоб Андрій став агрономом. А коли дізнався, що він захопився віршуванням, то відшмагав сина. Конфлікт закінчився втечою Малишка до Києва у 15 років.
☝Найвідоміший його твір «Пісня про рушник» було покладено на музику відомого Платона Майбороди. Він став настільки популярний, що твір було перекладено на 35 мов світу
☝Закінчив літературний факультет в Київському інституту народної освіти. Ним опікувався Максим Рильський, який вбачав у хлопцеві великий літературний талант. Вони разом читали вірші, разом виступали на заводах і фабриках, разом виїздили на полювання і рибалку.
☝За все своє життя поет видав аж 40 збірок. Та Малишко мав не лише письменницький талант. Він гарно співав, грав на гармошці.
☝31 жовтня 2003 року Національним банком України було випущено в обіг 2-гривневу пам’ятну монету, присвячену поету
☝Красень, улюбленець жінок, Андрій Малишко ніколи не мав особистого щастя. Коли він пішов на війну, в нього була дружина Даша і маленька донька Валентина. Він писав їм полум’яні листи, а коли повернувся з війни, одружився з Майєю Федоровою. Але швидко минуло замилування золотою дівочою косою, диханням молодості і красою, вийшло, що Андрію з Майєю говорити ні про що. 1959 року в нього з’явилася третя дружина — поетеса Любов Забашта
☝Він любив добру компанію, чарку і гру в карти — в “дурня”. Коли програвав — бурхливо сердився, і слів не вибирав
☝Дружба зв’язувала Малишка із співаком Іваном Козловським.
☝Остап Вишня ставився до Андрія як до сина.
☝Олександр Довженко вгадав пісенний дар Андрія і доручив ще молодому поетові написати пісню для фільму «Щорс». З того часу добрі відносини їх міцніли. добра дружба була і з О. Фадєєвим, М. Шолоховим, О. Твардовським.
☝Малишко, хоч розмовляв і писав тільки українською мовою, російську літературу любив та поважав, стверджуючи, що «вона допомагає йому жити і творити».
☝Отримав Сталінську премію за поему «Прометей» у 1947 році. Потім отримав ще одну таку нагороду за свою збірку «За синім морем» у 1951 році. Також був лауреатом Шевченківської премії за збірку «Далекі орбіти» в 1964 році. Згодом отримав Державну премію СРСР за збірку «Дорога під яворами» у 1969 році
☝Він є автором текстів до таких фільмів як: «Макар Нечай» (1940 рік ) та «Богдан Хмельницький» (1941 рік), «Роки молодії» (1942 рік) та «Щедре літо» (1950 рік), «Долина синіх скель» (1956 рік) та «Таврія» (1959 рік), «Чорноморочка» (1959 рік ) та «Абітурієнтка» (1973 рік)
☝Андрій Малишко є автором сценаріїв до таких кінокартин як: «Навіки з російським народом» (1954 рік ), «Квітуча Україна» (1961 рік) та «Ми з України» (1962 рік)
☝Помер Андрій Малишко 17 лютого 1970 року від інфаркту та інсульту у Феофанії. Йому було лише 57 років. Похований на Байковому кладовищі у Києві
Літописець долі українського народу 
Так називають письменника, літературознавця, видавця, художника, громадсько - культурного діяча, людину універсальних знань і широкого кругозору Богдана Лепкого. З нагоди 150 річниці від дня народження письменника в бібліотеці підготовлено виставку-персоналію, а також пропонуємо ознайомитися з цікавими фактами з біографії Богдана Лепкого, які розкажуть багато нового про його життя та творчість.
☝В родині Лепких панував культ книги, витав дух любові до
історії рідного краю, до обездоленого народу. Його батько був священником і
освідченою людиною.
☝Крім Богдана, який був найстарший, у подружжя Лепких
народилося ще семеро дітей, троє з них малими померли від дифтерії.
☝В дитинстві Богдан був допитливим, міг до ранку
слухати розповіді старших людей, захоплювався фольклором, легендами,
віруваннями, обрядами.
☝Богдан навчався аж у трьох університетах – Віденському,
Краківському, Львівському.
☝Творча спадщина становить понад 80 власних книг.
☝Б. Лепкий товаришував з письменниками В. Стефаником, В.
Орканом, С. Яричевським, М. Яцківим, О. Луцьким, М. Вороним, художниками М.
Бойчуком, І. Трушем, О. Новаківським та іншими. Листувався з І. Франком, М.
Коцюбинським, О. Барвінським, В. Гнатюком, В. Щуратом, З. Кузелею, М. Кічурою,
О. Кобилянською, О. Кисілевською та іншими.
☝Лепкий змалечку грав на скрипці, чудово співав, знав безліч
народних пісень. Але перевагу віддав малярству, де також проявляв неабиякі
здібності. Але завдяки Андрію Чайковському віддав
перевагу літературі.
☝Писати почав дуже рано. Писав багато, переважно вірші,
оповідання, п’єси, перекладав твори німецьких і польських письменників, але
спочатку друкувався рідко. Як письменник став відомий у кінці 90-х років.
☝1897 р. одружився з донькою свого дядька по батькові,
священика Миколи Лепкого з Коломиї, — Олександрою, яку здавна кохав.
Мав із нею трьох дітей.
☝З 1899 року аж до смерті Богдан Лепкий прожив у Кракові, проте
ніколи не поривав зв’язків з рідною землею, щорічно приїжджав до Львова, відвідував
близькі з дитинства місця.
☝Останні роки життя Лепкого були тяжкими, бо припали на
час фашистської окупації Польщі. Хворий письменник не тільки втратив місце в
університеті, а й зазнав переслідувань.
☝Про гетьмана Мазепу він написав сім книг: трилогія «Мазепа»
(«Мотря», том І і II), «Не вбивай», «Батурин», «Полтава» (том І), «Над Десною»
(том II), «Бої», «Мазепа» (Зпід Полтави до Бендер»).
☝Богдан Лепкий усе життя кохав Олександру (Лєнду) Лепку. Вона
вразила його, випускника університету, гордою поставою та ніжними фіалковими
очима. Однак близькі були проти їх одруження, оскільки Лєнда доводилась
Богданові родичкою — була донькою його дядька по батькові.
☝Туга та смуток охопили душу митця й вилились у віршах, що
згодом набули слави песимістичних. Богдан не хотів жити без своєї коханої, й
родина змушена була поступитись: 2 лютого 1897 р. з дозволу Папи Римського
відбулося вінчання молодої пари у міській коломийській церкві. Подружжя жило
добре, виховували трьох дітей (Софія-Євгенія, Наталія, Лев-Ростислав).
☝Його дружина померла у 1937 році від раку горла. Цю
непоправну втрату Богдан Лепкий переживав дуже тяжко. А через 4 роки не стало й
самого прозаїка.
Яскрава зірка сучасної української літературиЯ люблю своїх читачів. Коли я пишу, я знаю, хто буде читати цей текст і стараюся для читача – кожног окремо. Ірен Роздобудько
3 листопада свій ювілей святкує відома в Україні та за її межами письменниця, журналістка, сценарист, автор понад двадцяти книг для дорослих та дітей, лауреат багатьох літературних конкурсів, премій та відзнак - ІРЕН РОЗДОБУДЬКО. До дня народження письменниці бібліотека підготувала підбірку її творів, і запрошує усіх бажаючих ознайомитися із творчістю Ірен.
Королю жахів 75!
Стівен Кінг - шалено популярний американський письменник, і майже кожний його твір стає всесвітнім бестселером. Його справедливо називають Королем жахів і Продавцем страхів - тому що мало хто вміє лякати так, як він. Письменник працює в різних жанрах, а його твори відрізняються дуже оригінальними сюжетами, загостренням пристрастей і несподіваними кінцівками. У Стівена Кінга є ціла армія шанувальників по всьому світу, а його твори багаторазово екранізувалися різними режисерами.
Цікаві факти про Стівена Кінга
- Коли майбутньому літератору було два роки, його батько залишив матір і зник з поля зору. Мама сказала маленькому Стівену, що тата забрали марсіани.
- У нього є зведений брат, якого батьки всиновили ще до народження власної дитини.
- Деякі свої твори письменник підписував псевдонімом «Річард Бахман». Також одного разу під рецензією, опублікованою в журналі, він підписався, як «Джон Світен».
- Всього з-під пера Кінга вийшло повноцінних 55 романів і близько 200 оповідань.
- Крім художньої літератури, він написав 5 науково-популярних праць.
- До моменту 70-річчя Стівена Кінга було успішно розпродано понад 350 мільйонів екземплярів його книг. Вони були перекладені багатьма мовами світу.
- Стівен Кінг зіграв епізодичну роль в драматичному серіалі «Сини анархії».
- Його твори екранізувалися понад 100 разів.
- Дія багатьох творів Кінга проходить в американському штаті Мен, який він сам називає «найбільш таємничим штатом в Америці».
- В юності майбутній письменник грав в рок-н-рольній групі, а також в шкільній команді з регбі.
- У молодості, незабаром після весілля, Стівен Кінг підробляв у пральні, щоб забезпечити дружину і трьох дітей. Деякі свої твори, що стали згодом знаменитими, він написав саме тоді, прямо на роботі, під час перерв.
- У деяких його творах герої є письменниками. Дослідники творчості Кінга пов’язують це з його власною біографією.
- До того, щоб стати письменником, його підштовхнула мати, яка всіляко заохочувала захоплення сина.
- Свої перші оповідання Стівен Кінг написав ще в дитинстві.
- У дитинстві і юності він зачитувався творами іншого «майстра жахів», Говарда Лавкрафта.
- У 1999 році письменника збив автомобіль. Лікарі не були впевнені, що він виживе, але він впорався.
- Роман «Керрі» приніс Стівену Кінгу понад 200 тисяч доларів. У 70-х роках, коли він був написаний, це були ще більш величезні гроші, ніж зараз. Причому він спершу так і не дописав «Керрі», відправивши рукопис в сміттєвий кошик, але дружина переконала його закінчити твір. Він в результаті став його першим комерційним успіхом.
- Стівен Кінг — найбагатший письменник в історії світової літератури. Так само як Пабло Пікассо був найбагатшим художником.
- Улюблений жанр музики письменника — хард-рок.
- Один з ранніх творів Стівена Кінга, «Лють», був вилучений з продажу після декількох випадків стрілянини в школах в штаті Канзас. У одного зі стрільців була знайдена ця книга. Сам письменник схвалив вилучення тиражу.
- У певний період життя майстер пера з головою занурився в алкогольно-наркотичну безодню. Як він сам зізнається, він навіть не пам’ятає, як працював над своїм знаменитим романом «Томмінокери», написаним у ті роки. На щастя, пізніше йому вдалося впоратися зі згубними звичками.
- Стівен Кінг, за його власним твердженням, вже багато років пише не менше 2000 слів в день. Він строго дотримується цієї норми, яку сам собі й встановив.
- У письменника розвинена аерофобія. Він боїться літати на літаках.
- Інша його фобія, досить незвичайна — боязнь психіатрів.
- Улюблений вид спорту Стівена Кінга — бейсбол.
- Письменник часто з’являється в дрібних ролях в екранізаціях своїх творів.
- У його знаменитому циклі «Темна вежа» є відсилання до практично всіх інших його знакових романів.
- Будинок Стівена Кінга виглядає, як особняк з привидами з якогось роману за його авторством.
- Дружина Кінга, як і двоє його синів, зробили те саме, і теж стали писати. Один з них до того ж одружився з письменницею.
- Своїми кращими творами він вважає романи «Воно» і «Історія Ліззі».
- Стівен Кінг ніколи не дає автографів на вулицях — тільки на офіційних зустрічах із шанувальниками, і підписує він тільки свої книги.
- Бувши не дуже забобонною людиною, він, однак, боїться числа 13 і всіляко уникає його у своєму житті.
- Кінг стверджує, що кожен, хто хоче стати письменником, повинен присвячувати цьому заняттю не менше 4-6 годин щодня.
- Його улюблений музичний колектив — рок-група Ramones.
- У 2003 році в США Стівену Кінгу вручили престижну Національну книжкову премію за внесок в розвиток літератури.
- Голуб миру
6 вересня виповнюється 125 років від дня народження Івана Кіндратовича Микитенка – українського письменника і драматурга він прожив коротке життя, та для прийдешніх поколінь залишив чудові твори. Міцно й заслужено увійшов в актив творців радянської літератури і театрального мистецтва.
Кожна нова його п’єса : «Справа честі», «Бастілія божої матері», «Дівчата нашої країни», «Соло на флейті», викликали у читачів щирий інтерес, твором, опублікованим тільки 1963 року, була п’єса «Як сходило сонце».
ЗАКОХАНИЙ У РІДНУ ЗЕМЛЮ
120 років від дня народження українського дитячого письменника - Олександра Донченка Олесь Донченко — загублений талант двадцятих років. Поет і прозаїк, якому роздавали чи не найбільше компліментів серед молоді й пророкували блискуче майбутнє, помер у провінції, пописуючи твори для дітей.Народився Донченко 1902 року в містечку Великі Сорочинці на Полтавщині. Дитинство пройшло в селі Багачка Перша, де вчителював батько. Коли хлопцеві виповнилося десять років, сім’я перебралася до Лубен. Там Олесь вступив до гімназії, де його як учительського сина звільнили від плати за навчання. Гімназія багато дала майбутньому письменнику. Тут він почав писати вірші російською мовою, і хоча до збірки "Кружок поэтов", яку активні лубенські школярі видали 1917 року, вони ще не потрапили, та вже наступного року Донченко дебютував із віршем "Журлива пісня" на сторінках місцевої газети "Рідний край".
Гімназію Донченко закінчував 1920 року вже в радянській Україні, де катастрофічно бракувало освічених людей. Лубенський відділ позашкільної освіти негайно відрядив вісімнадцятирічного юнака вчителем у село Остапівку на Лубенщині. Через два роки він повернувся до повітцентру, працював журналістом у газеті "Зарево", згодом перейменованій на "Червону Лубенщину". У березні 1924 року комсомольця Донченка забрали в Червону армію, в Першу Червонокозачу кавалерійську дивізію. Служив спершу червоним козаком, тобто кіннотником, потім полковим навчителем. В автобіографії він писав: "Окремі сторінки повісті "Золотий павучок", де подано побутові малюнки з життя червоної кінноти, автор взяв "з натури" саме з цього перебування свого в армії".
У жовтні 1926-го Донченко демобілізувався, перебрався до Харкова і пішов працювати в сектор юнацької літератури Державного видавництва України. З 1922 року він друкувався в столичній пресі, вступив до Спілки селянських письменників "Плуг" (інших літорганізацій тоді ще не було). Поки Донченко служив у війську, видавництво довго й нудно готувало його першу збірку віршів "Червона писанка" (1926), тож коли вона вийшла, молодий поет готовий був зректися частини творів. Згодом вийшла його друга й остання збірка віршів "Околиці" (1928).
Наступного 1927 року під покровительством ЦК ЛКСМУ виникла комсомольська письменницька організація "Молодняк". Вона почала видавати однойменний журнал. Із її діяльністю пов’язано найцікавіший період у творчості Донченка. У "Молодняку" друкується, а потім виходить окремим виданням його перша п’єса "Комсомольська глушина" (1927), а прозовою родзинкою першого сезону журналу стала його повість "Золотий павучок", яка викликала цілі дискусії в газеті "Комсомолець України". 1928 року повість вийшла окремим виданням, 1929-го її перевидали так само п’ятитисячним накладом (плюс оповідання "Сурми"), однак автора накрила хвиля злої критики. Одні назви статей чого варті: "В шуканнях ухилів" Івана Момота, "Ату його!" — відповідь Донченка Момотові, "Де опортунізм і де халтура" Андрія Клоччі, "Біологія над усе!" Леоніда Смілянського.
І хоча Іван Багмут назвав Донченка однією з найвидатніших фігур серед початківців, це не рятувало. Письменника, який наважився порушити питання любові й сексу в житті комсомольців, звинуватили в порнографії.
Остання його "доросла" повість "Дим над яругами" вийшла 1929 року, коли й перевидання "Золотого павучка". Тоді ж таки, 1930 року, Донченко перейшов із "Молодняка" до "Пролітфронту", що його зорганізував Микола Хвильовий. То був зухвалий і помітний демарш десятка найкращих комсомольських письменників. Та "Пролітфронт" проіснував менше року, в січні 1931-го організація саморозпустилася. Більшість молодняківців перейшли до антиподів — ВУСПП.
На цьому закінчився письменник Олесь Донченко. Ні, він іще писав: і "технічну повість" "Міцний ґрунт" (1936), і роман "Море відступає" (1934) про нафтові промисли, і повість "Шахта в степу" (1949), й іншу макулатуру. Від початку 1930-х років Донченко відходить у дитячу літературу, яка йому особливо вдається: робота у школі і в юнсекторі ДВУ пішла йому на користь. Отож дедалі частіше, а потім уже всуціль, на його книжках зазначають, для якого вони шкільного віку — молодшого, середнього чи старшого. Донченко написав понад сотню книжок для дітей, а ще він автор сценарію до одного з перших українських мультфільмів "Тук-тук та його приятель Жук" (1935).
Війну Донченко провів в евакуації в Казахстані, повернувся до Харкова, а згодом узагалі перебрався в рідні Лубни, де й помер навесні 1954-го, маючи лише 52 роки.
Протягом 1957—1958 років видавництво ЦКЛКСМУ "Молодь" (колишній "Молодий більшовик") випустило шеститомне зібрання його творів, до якого ввійшли тільки твори для дітей: там немає ні "Золотого павучка", ні "Диму над яругами". Студенти філфаків вивчають творчість письменника лише в курсі "Українська радянська література для дітей".
- Коли майбутньому літератору було два роки, його батько залишив матір і зник з поля зору. Мама сказала маленькому Стівену, що тата забрали марсіани.
- У нього є зведений брат, якого батьки всиновили ще до народження власної дитини.
- Деякі свої твори письменник підписував псевдонімом «Річард Бахман». Також одного разу під рецензією, опублікованою в журналі, він підписався, як «Джон Світен».
- Всього з-під пера Кінга вийшло повноцінних 55 романів і близько 200 оповідань.
- Крім художньої літератури, він написав 5 науково-популярних праць.
- До моменту 70-річчя Стівена Кінга було успішно розпродано понад 350 мільйонів екземплярів його книг. Вони були перекладені багатьма мовами світу.
- Стівен Кінг зіграв епізодичну роль в драматичному серіалі «Сини анархії».
- Його твори екранізувалися понад 100 разів.
- Дія багатьох творів Кінга проходить в американському штаті Мен, який він сам називає «найбільш таємничим штатом в Америці».
- В юності майбутній письменник грав в рок-н-рольній групі, а також в шкільній команді з регбі.
- У молодості, незабаром після весілля, Стівен Кінг підробляв у пральні, щоб забезпечити дружину і трьох дітей. Деякі свої твори, що стали згодом знаменитими, він написав саме тоді, прямо на роботі, під час перерв.
- У деяких його творах герої є письменниками. Дослідники творчості Кінга пов’язують це з його власною біографією.
- До того, щоб стати письменником, його підштовхнула мати, яка всіляко заохочувала захоплення сина.
- Свої перші оповідання Стівен Кінг написав ще в дитинстві.
- У дитинстві і юності він зачитувався творами іншого «майстра жахів», Говарда Лавкрафта.
- У 1999 році письменника збив автомобіль. Лікарі не були впевнені, що він виживе, але він впорався.
- Роман «Керрі» приніс Стівену Кінгу понад 200 тисяч доларів. У 70-х роках, коли він був написаний, це були ще більш величезні гроші, ніж зараз. Причому він спершу так і не дописав «Керрі», відправивши рукопис в сміттєвий кошик, але дружина переконала його закінчити твір. Він в результаті став його першим комерційним успіхом.
- Стівен Кінг — найбагатший письменник в історії світової літератури. Так само як Пабло Пікассо був найбагатшим художником.
- Улюблений жанр музики письменника — хард-рок.
- Один з ранніх творів Стівена Кінга, «Лють», був вилучений з продажу після декількох випадків стрілянини в школах в штаті Канзас. У одного зі стрільців була знайдена ця книга. Сам письменник схвалив вилучення тиражу.
- У певний період життя майстер пера з головою занурився в алкогольно-наркотичну безодню. Як він сам зізнається, він навіть не пам’ятає, як працював над своїм знаменитим романом «Томмінокери», написаним у ті роки. На щастя, пізніше йому вдалося впоратися зі згубними звичками.
- Стівен Кінг, за його власним твердженням, вже багато років пише не менше 2000 слів в день. Він строго дотримується цієї норми, яку сам собі й встановив.
- У письменника розвинена аерофобія. Він боїться літати на літаках.
- Інша його фобія, досить незвичайна — боязнь психіатрів.
- Улюблений вид спорту Стівена Кінга — бейсбол.
- Письменник часто з’являється в дрібних ролях в екранізаціях своїх творів.
- У його знаменитому циклі «Темна вежа» є відсилання до практично всіх інших його знакових романів.
- Будинок Стівена Кінга виглядає, як особняк з привидами з якогось роману за його авторством.
- Дружина Кінга, як і двоє його синів, зробили те саме, і теж стали писати. Один з них до того ж одружився з письменницею.
- Своїми кращими творами він вважає романи «Воно» і «Історія Ліззі».
- Стівен Кінг ніколи не дає автографів на вулицях — тільки на офіційних зустрічах із шанувальниками, і підписує він тільки свої книги.
- Бувши не дуже забобонною людиною, він, однак, боїться числа 13 і всіляко уникає його у своєму житті.
- Кінг стверджує, що кожен, хто хоче стати письменником, повинен присвячувати цьому заняттю не менше 4-6 годин щодня.
- Його улюблений музичний колектив — рок-група Ramones.
- У 2003 році в США Стівену Кінгу вручили престижну Національну книжкову премію за внесок в розвиток літератури.
- Голуб миру
6 вересня виповнюється 125 років від дня народження Івана Кіндратовича Микитенка – українського письменника і драматурга він прожив коротке життя, та для прийдешніх поколінь залишив чудові твори. Міцно й заслужено увійшов в актив творців радянської літератури і театрального мистецтва.
Свіча добра людського
Про цікаві факти із життя та творчості Михайла Стельмаха ви дізнаєтесь, ознайомившись з книжковою виставкою - персоналією "Свіча добра людського", яка підготовлена у бібліотеці та переглянувши наступне відео.
Навчився читати польською, оскільки українського букваря не
було. У 1869-77 роках навчався в Самбірській гімназії. У гімназійні роки був
членом підпільного товариства «Студентська громада».
Саме в цей час за 30 км, у Дрогобичі, навчався Іван Франко.
Ось що згадує про нього А. Чайковський: «Франко ходив до гімназії в Дрогобичі, одним роком вище. Дрогобицька
гімназія мала у нас лиху славу.
Прийшов до нашої гімназії товариш Івана Франка і сказав нам
таке, що Іван Франко написав раз задачу німецьку на цілий зошит стихом, а
професор заявив йому, що він не вважає себе компетентним цю задачу
класифікувати».
За часів навчання на юриспруденції Чайковський очолював
студентське товариство «Дружній лихвар». У цих засіданнях брав участь й І.
Франко. Ставлення оточуючих до останнього було вельми неприязним, тому за словами
Чайковського йому досить часто приходилося «…опинятися між молотом й ковадлом».
У 1884 році А. Чайковський закінчив юридичний факультет
Львівського університету. Згодом почав працювати адвокатом зі спеціалізацією на
карних справах в різних містах Східної Галичини. Попри усталену практику часто
вів справи у судах українською, а не польською мовою. До нього горнулося все
селянство. Називали «Хлопським адвокатом».
З 1886 до 1914 року працював адвокатом у Бережанах. Впродовж
усього життя, де б не опинявся Чайковський, він був у вирі громадського та
політичного життя громади. У 1890 році після чотирьох років діловодства Андрій
Чайковський відкрив власну адвокатську канцелярію в Бережанах.
Літературна діяльність письменника розпочалася у 1888 р.,
коли в народовській газеті «Діло» з'явилися його статті про «причини
зубожілості наших селян в судівництві». Чайковський згадував: «…завдяки
Франкові попав між письменники, як мені було вже поза тридцять п'ять літ віку.
Коли б я так раніше дав пізнатися Франкові, може, був би зайшов трохи дальше.
Між Франком і мною завелися сердечні, дружні відносини. Я вважаю його за
вчителя, вдавався до нього за порадами, і він мені ніколи не відмовляв».
У творах Чайковський показував галицьку дійсність, створив
картини побуту різних верств населення краю в таких творах, як: «Олюнька», «В
чужому гнізді», «Малолітній», «Своїми силами», «Панич» та ін. Чайковський
написав цілу низку оповідань та нарисів «з судової зали».
Працював він і в художньо-історичному жанрі. Це передусім
романи «Сагайдачний» та «Олексій Корнієнко», а також низка малих за обсягом,
але не менш важливих і цікавих за змістом, яскравістю й виразністю образів
творів: «На уходах», «За сестрою», «Козацька помста», «З татарської неволі» та
інших.
На початку Першої світової війни Чайковський організовував
набір до лав Легіону українських січових стрільців у Самбірському повіті. У
1915 році очолив «Комітет українців» міста Львова. Після встановлення
української державності у 1918—19 рр. став повітовим комісаром Самбірського
повіту.
21 грудня 1928 року у Львові та 2 березня 1929 року в
Коломиї відбулося урочисте відзначення сорокалітнього громадського та
літературного доробку письменника. 2 червня 1935 року Андрій Чайковський помер,
похований у Коломиї.
У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського в Коломиї є меморіальна кімната Андрія Чайковського. На будівлі також розміщена меморіальна дошка.
Вищу освіту
Рутківський здобував спочатку в Одеському інституті харчової холодильної
промисловості, потім в Одеському політехнічному інституті (1955-1959).
1960-1966 – працював апаратником на Одеському суперфосфатному заводі.
Проте зрозумів,
що справжнє його покликання – література, тож згодом закінчив Вищі літературні
курси в Москві (у 1975 році).
У 1967-1968 –
працював новинарем-кореспондентом одеських газет «Январец» та «Трибуна
студента».
1968-1973 – був
редактором Одеського обласного радіо. З 1978 до 1979 був штатним сценаристом
Одеської кіностудії.
1981-1984 – був
інженером Одеського заводу «Мікрон».
1991-2001 – був
завідувачем відділом одеської обласної газети «Одеські вісті».
Друкується з
1959 року, творчий стаж письменника – понад півстоліття. Мешкає в Одесі, пише
романи для дітей та юнацтва, серед яких – «Бухтик з тихого затону», «Гості на
мітлі», «Щирик зі Змієвої гори», «Канікули у Воронівці», «Сині Води»,
«Сторожова застава», «Двобій з тінню», «Потерчата», трилогія «Джури» (книга
перша – «Джури козака Швайки», книга друга – «Джури характерники», книга третя
– «Джури і підводний човен» та № 4 «Джури і Кудлатик») та ін.
Роман
«Джури-характерники» став переможцем книжкового рейтингу від «Літакценту»,
роман «Джури козака Швайки» названо «Книжкою року– 2009».
Володимир Рутківський
– лауреат премій імені Миколи Трублаїні, імені Лесі Українки, Міжнародного
освітнього фонду імені Ярослава Мудрого.
У 2012 році
письменник став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за
історичну трилогію для дітей «Джури». Книжку «Джури козака Швайки» написано на
українському історичному матеріалі, який з художнього погляду відтворено гарно
і яскраво.
Помер 31 жовтня
2021 року у Одесі на 84 році життя.
З нагоди цієї дати у бібліотеці організовано викладку творів письменника.
210 років від дня народження англійського письменника, одного із найвидатніших прозаїків 19 століття - Чарльза Діккенса, якому за своє життя вдалося написати десятки романів, за якими знято чимало художніх картин
Найцікавіші факти з життя письменника
Чарльз Діккенс (1812-1870) – письменник, романіст, прозаїк,
нарисовець і соціальний критик.
Ще за життя Діккенс був найбільш популярним англомовним
редактором.
У Чарльза було 7 братів і сестер.
Цікавий факт, що Діккенс почав працювати з 11 років. Першим
місцем, куди він влаштувався був завод з виробництва вакси.
Коли майбутньому письменникові виповнилося 12 років, його
батька посадили за ґрати за борги. Відповідно до британського законодавства
того часу, разом з боржником висновку повинна була піддаватися і його дружина.
Перші роботи Чарльза Діккенса були надруковані в місцевих
газетах. Вони представляли собою нариси на тему соціального становища розореної
дрібної буржуазії.
Чарльз Діккенс був талановитим читцем? він заробляв солідні суми грошей за
читання власних творів.
В честь Діккенса названий кратер на Меркурію.
За словами сучасників, літератор нерідко впадав у транс.
Причому це могло статися в самий різний час.
В кінці 20 століття портрет Діккенса зображувався на
англійській грошовій купюрі номіналом в 10 фунтів.
Одного разу Чарльз Діккенс зізнався, що коли він описує в
книзі якихось героїв, в той момент вони знаходяться поруч з ним. Більш того,
літератор нібито навіть чує їх голоси.
Цікавий факт, що Діккенс багаторазово зазнавав таке явище,
як дежавю. У подібних випадках він починав гарячково смикати поля свого
капелюха. Внаслідок цього йому доводилося досить часто міняти головні убори. В
результаті Чарльз вирішив зовсім перестати носити капелюхи.
Коли Діккенсу ввижалося, ніби поруч з ним знаходяться
приведення, він вирушав на прогулянки по міських вулицях і проспектах. До речі,
гуляв він частенько.
За своє життя письменник видав масу нарисів, а також
опублікував 16 романів і 3 збірки оповідань.
У Чарльза Діккенса було 7 синів і 3 дочки.
Цікаво, що у своєму заповіті Діккенс просив не ставити йому
пам’ятників. Тим не менш, сьогодні монументи на честь літератора можна побачити
в Америці, Австралії та Росії.
За мотивами творів Чарльза Діккенса було екранізовано 180
фільмів, телесеріалів і мультфільмів.
Діккенс був забобонною людиною. Наприклад, він вірив, що
п’ятниця була самим «щасливим» днем у тижні. Крім цього до всіх предметів він
доторкався по 3 рази, а лягав спати завжди головою на північ.
Черговий дивиною Діккенса була звичка робити 3 ковтки
гарячої води через кожні 50 написаних рядків.
Дивовижний світ Льюїса Керрола
27 січня - 190 років від дня народження англійського письменника, священика, математика Льюїса Керрола (справж. - Чарльз Латвідж Доджсон)
ПІДБІРКА ЦІКАВИХ ФАКТІВ З ЖИТТЯ ПИСЬМЕННИКА
Льюїс Керролл- найулюбленіший дитячий письменник усього світу, він придумав Алісу і її кумедних, не завжди зрозумілих друзів. Народився Льюїс Керролл 27 січня 1832 року в тихому селі Дарсбері, Чеширського графства, Англія. Його батьком був англіканський парафіяльний священик.
У сім’ї всіх дітей навчав грамоті батько. Льюїс Керролл – Чарльз Доджсон Доджсон, був досить кмітливим і розумним хлопчиком. Пізніше його відправляють вчитися в приватну граматичну школу неподалік від Річмонда. Йому там дуже сподобалося, проте в 1845 році його перевели в представницьку публічну школу в Рагбі. Тут велике значення у вихованні мала фізична підготовка і прищеплення християнства.
На новому місці йому не подобалося, але незважаючи на це він домігся успіхів в математиці і богослов’ї. У 1850 році Льюїс Керролл вступає до коледжу Крайс – Черч при Оксфордському Університеті. Навчання його занадто не займала, але в математиці, як і раніше у нього було неабиякі здібності.
Він з багатодітної сім’ї – у нього було три брата і сім сестер. Надзвичайна прихильність до дітей (в основному дівчаткам) з’явилася ще в дитинстві. Він з дитинства звик вигадувати різноманітні історії та гри, малював рисунки героїв своїх оповідань, щоб розважити своїх братів і сестер.
Льюїс Керролл заїкався, був сором’язливим, і якщо вірити глузуванням сучасників, завжди ховав руки під рукавички. Крім того Керролл був шульгою, але в школі його примушували писати правою. Ще Льюїса Керролла студенти називали найбільш нудним лектором.
На одній з лекцій, з ним стався неприємний випадок, один зі студентів впав в епілептичний припадок, Керролл зміг і йому допомогти, після чого у нього прокинувся інтерес до медицини.
З медичних питань він придбав і прочитав чимало літератури. Перевіряючи свої знання, Льюїс Керролл навіть був присутній на одній з операцій з видалення кінцівки вище коліна, оперували довго, але Керролл пробув на цій операції до кінця.
У 1930 році племінник великого письменника, продавши всі його багатотомники з медицини, будучи професором з фізіології лікарні Сент- Марі, відкрив в ній дитяче відділення.
Льюїс Керролл був дуже захоплений фотографією. Це заняття вимагало багато старань і терпіння, також фотоапарат був у ті часи був недешевий.
Саме Льюїсу Керролу ми зобов’язані в тому, що маємо книги такими (в обкладинці), тому що свого часу коли він отримав свою книгу з друкарні того часу він сказав, звернувшись до видавця: «Надрукуйте на обгортці назву і автора, тоді книгу не треба буде виймати з неї.»
Він дуже любив листи, навіть завів спеціальний журнал, де вписувалася всі листи і відповіді до них. У цьому журналі майже 1000 записів. У статті «вісім або дев’ять мудрих слів про те, як писати книги» він писав деякі рекомендації читачам про написання листів.
Льюїс Керролл з самого дитинства любив ляльковий театр, і навіть змайстрував свій власний. У той час було дуже актуально спостерігати за ляльковими героями. Ще в дитинстві у маленького Льюїса виявився талант сценариста, в його ляльковому театрі народжувався світ чарівництва і веселощів.
У всіх англомовних країнах твори Льюїса Керролла третьому місці по цитованості фраз, після Біблії та творів Шекспіра. Англійське суспільство включило Льюїса Керролла в список самих англійських речей.
Королеві Вікторії так сподобалися обидві книги Керролла «Аліса в країні чудес», «Аліса в Задзеркаллі», що вона попросила придворних приносити їй всі твори цього письменника, але на жаль, Льюїс Керролл почав писав тільки науково – математичну літературу.
Льюїс Керролл лише одного разу залишав Великобританію – це була поїздка в Росію у справах духовенства, і прожив там цілий місяць. Разом зі своїм другом преподобним Генрі Ліддоном на запрошення православної церкви він побував в Санкт Петербурзі, Москві, Сергієвому посаді і Нижньому Новгороді.
За часів Керрола опіум, іменований лауданумом, люди брали у вигляді спиртової опійної настоянки при головних болях, не дивно, що у них виникала залежність. Керролл, який страждав від дуже сильних мігреней, став залежним від цього препарату. Навколишні вважали, що лауданум полегшує біль, але поряд з цим препарат надавав впевненості і заспокоював, допомагаючи письменникові приховувати комплекси і невпевненість від заїкання.
Юнак з великим серцем.
Григір Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. Доля приготувала Григору багато випробувань, починаючи з раннього дитинства. Голод тридцять третього не обминув і Тютюнників. Коли Григору було шість років, заарештували батька. З тих пір Григір його так і не бачив. З мамою стосунки у хлопчика були непрості. Тому після арешту батька його забрав до себе батьків брат Филимон Васильович, що проживав на Донеччині. Дядько та його дружина, Наталія Іванівна, прийняли Григора як рідну дитину. Під їх опікою почав майбутній письменник свою освіту.
Карло Коллоді (справжнє ім’я Лоренціні), автор книги «Пригоди Піноккіо», народився 24 листопада 1826 року у Флоренції у родині Доменіко Лоренціні, який служив кухарем у маркіза Гінорі. Карло був старшим із десятьох дітей. Влітку їх відвозили у містечко Коллоді, на батьківщину матері.
Саме назву містечка свого дитинства Карло, зайнявшись журналістикою, взяв за псевдонім, з яким увійшов до літератури.Після початкової школи Карло пішов учитися до семінарії. Під час війни за незалежність Італії (1846 та 1860 pp.) служив добровольцем в армії. Повернувшись у Флоренцію, почав займатися журналістикою та літературою.
Він був репортером і редактором патріотичних газет і журналів, видавав політико-сатиричні журнали «Ліхтар» та «Перепалка», упорядкував Тлумачний словник італійської мови. У цей час письменник опублікував декілька збірок своїх оповідань: «Плямочки», «Очі та носи», «Забавні нотатки» та ін.
З початком нової війни проти Австрії у 1859 р. Коллоді знову пішов добровольцем на фронт, вступив до Наваррського кавалерійського полку. У 1860 р. він повернувся з війни і працював над новими романами, комедіями і сатиричними оповіданнями.
Спроби писати для дітей почалися з перекладів чарівних казок Шарля Перро (1875 р.).
Великий успіх письменникові приносить повість для дітей «Подорож Джаннеттіно по Італії», що вийшла друком 1876 року. Впродовж 1878 – 1881 років він видає цілу серію книжок про Джаннеттіно – веселого, ледачого, трохи боягузливого італійського хлопчика, котрий любить добряче попоїсти.
Та світове визнання одержала книга Коллоді «Пригоди Піноккіо, або Історія однієї маріонетки», з героєм якої першими познайомилися читачі римської «Газети для дітей» у 1880 році. Журнальний варіант друкувався під назвою «Історії одного буратіно» (італійською мовою буратіно означає дерев’яна лялька) і за задумом письменника мав закінчитися смертю героя, якого повісили. Та така кінцівка викликала цілковите неприйняття юних читачів. Коллоді був змушений оживити дерев’яного чоловічка, і через три місяці на сторінках журналу з’явилося продовження його пригод.
Остаточний варіант казкової повісті вийшов окремим виданням у 1883 році під назвою «Пригоди Піноккіо, або Історія маріонетки».
Казку було перекладено 87 мовами. Українською мовою книга Коллоді побачила світ у перекладі Ю. Авдєєва 1967 р. під назвою «Пригоди Піноккіо».
Популярність казкового героя Коллоді надзвичайно велика. Покинувши звичні сторінки книжок, маленький дерев’яний хлопчик вийшов на театральні сцени, на екрани телевізорів.
У 1956 р. популярному герою на його батьківщині було споруджено бронзовий п’ятиметровий пам’ятник з сюжетами про його пригоди. На п’єдесталі викарбовано: «Безсмертному Піноккіо – вдячні читачі віком від чотирьох до сімдесяти років».
Ця казка об’єднує дітей різних країн, вчить їх жити у мирі, любові та злагоді». Недаремно італійці жартуюють, що Піноккіо невідомий лише у тих країнах, де немає дітей.
Найцікавіше, що з цією книжкою пов’язане одне зовсім справжнє диво. У тому січні 1883 р., коли казку закінчили друкувати в Італії вперше, за багато тисяч кілометрів від сонячної Флоренції, у далекій засніженій Росії народився той, хто через багато років по-своєму розповів історію про дерев’яну ляльку Буратіно.
Карло Коллоді не мав сім’ї. Він помер у 1890 р. (через сім років після появи на світ «Пригод Піноккіо») від нападу астми. У Флоренції на одному непомітному будинку встановлено меморіальну дошку зі скромним написом: «Тут в 1826 році народився Карло Лоренціні Коллоді – батько Піноккіо».
Сингаївський Микола Федорович народився 12 листопада 1936 року, в родині хліборобів, на Поліссі у невеличкому селі Шатрище Коростенського району Житомирської області.
Друкуватись почав ще навчаючись у школі.
Навчаючись у Київському університеті, позаштатно працював у редакціях різних газет. По закінченні вузу працював завідувачем відділу поезії «Літературної України», заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, завідуючим відділу літератури та мистецтва журналу «Ранок». Упродовж багатьох років — головним редактором журналу «Піонерія».
Перші твори друкувались у районній газеті «Радянське Полісся» та в обласній «Радянська Житомирщина». Пізніше в газеті з’явилась добірка віршів із напутнім словом Максима Рильського.
У 1958 році побачила світ перша збірка для дітей «Жива криничка». Схвальним словом про неї відгукнувся Михайло Панасович Стельмах. Відтоді прийшло до читача понад сорок книжок — поетичних і прозових, з них — половина для дітей.
У 1968 році поетичні книги «З березнем по землі», «Архіпелаги» були відзначені премією імені О. Бойченка. За книги «Вогневиця» і «Поступ» Сингаївський удостоєний звання лауреата Республіканської комсомольської премії імені М. Островського.
Багато мелодій, написаних на вірші поета, стали «співучими» серед людей: «Чорнобривці», «Безсмертник», «Полісяночка», «В краю дитинства», «Сонце в долонях», «Розляглося наше поле» та інші. Одна зі збірок має назву «Я родом із пісні» — свідчення любові автора до цього жанру.
Микола Сингаївський багато подорожував. Об’їхав весь колишній Радянський Союз — від смерекових Карпат до сяючих і туманних Курильських островів, під палючої Кушки до засніженого Мурманська.
Помер 22 лютого 2013 року.
Джерело:
https://dovidka.biz.ua/mikola-singayivskiy-biografiya-korotko
Я світом жив, я жив у боротьбі
Немає коментарів:
Дописати коментар