Письменники - ЮВІЛЯРИ!

КЛАСИК УКРАЇНСЬКОЇ БАЙКИ

26 вересня подільська земля відзначає 130-річницю від дня народження відомого українського байкаря Микити Павловича Годованця.

Письменник, немов могутній дуб-красень, усім своїм корінням, всім людським єством був нерозривний з рідною землею, особливо з Поділлям. І ця земля щедро платила любов’ю сівачеві розумного, доброго, вічного, надихала, вселяла віру і надавала нові сили.   М.П.Годованець народився 26 вересня 1893 р. у с. Вікнина на Кіровоградщині (нині Гайсинський район Вінницької області). Закінчивши Степашківську вчительську школу працює вчителем в Орлівці, потім – у Бубнівці на Гайсинщині. Навчає селянських дітей, пробує писати вірші.

Мобілізувавшись із армії, їде до Києва, де влаштовується на підготовчі курси для вступу в університет, а водночас – і на кооперативні курси, де готували кадри споживчої кооперації. Незабаром одержав призначення інструктором споживчої кооперації у Кам’янець-Подільський. За певних обставин він лише в листопаді 1918 р. нарешті потрапив у Кам’янець-Подільський. Гарне старовинне місто одразу причарувало письменника. Та невдовзі він повертається до вчителювання. Влаштовується в Голосківську школу, що неподалік Кам’янця-Подільського. Одночасно співробітничає в редакції журналу “Сільська біднота”. Пише байки, вірші, друкується. Відтак переїжджає до Вінниці, Харкова, Києва.

А далі – тривала перерва, яка розтяглася на довгих два десятиріччя: вже відомий та той час письменник відбував термін покарання на Колимі. Перебував він там з 1937 по 1942 рр. У вересні 1957 р. Микиту Павловича було реабілітовано. В 1954 р.  власті дозволили письменнику переїхати на Хмельниччину і поселитися у Кам’янці-Подільському.

Одна за одною з’являються нові збірки творів, а також перекладів і переспівів. До кінця життєвого і творчого шляху їх назбиралося понад 30 – більше тисячі художніх творів.

27 серпня 1974 р. М.Годованець відійшов у вічність. Похований він на старому міському кладовищі м. Кам’янця-Подільського.

КЛАСИК ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

5 вересня минає 100 років від дня народження видатного українського поета і перекладача Григорія Пилиповича Бойко.

Григорій Бойко народився 5 вересня 1923 року в селі Оленівка на Донеччині. Закінчив місцеву сільську семирічку, а потім вчився в Оленівській рудниковій школі, до якої щодня потрібно було діставатись по декілька кілометрів пішки і потягом.

Закінчення школи припало на рік початку Другої світової війни, тож Грицько пішов на передову захищати рідну землю. Спочатку був рядовим, а потім став офіцером-зв’язківцем. У боях під Сталінградом був поранений і контужений. За бойові подвиги удостоєний декількох нагород.

Після завершення війни Григорій Бойко вступив на літературний факультет Донецького педагогічного інституту. Закінчив його 1949 року з відзнакою. Після цього декілька років працював  в обласній газеті «Радянська Донеччина».

1950 року вийшла перша збірка віршів Г. Бойка під назвою «Моя Донеччина». Це були вірші для дорослих. Але вже наступна збірка, що вийшла через рік, містила поезію для дітей і називалась «Будем шахтарями». Відтоді поет писав лише для дітей.

Поезія Грицька Бойка відрізняється особливим гумором, що по-доброму висміював вади дитячого характеру, такі як хвалькуватість, бешкетництво, задавання, підлабузництво, вередливість, балакучість тощо.

Окремі збірки поета присвячені рідній Донеччині – «Будем шахтарями», «Ми з Донбасу», «Шахтарочка». В деяких творах Г. Бойко розповідав дітям про їхніх ровесників з-за кордону, наприклад, «Два хлопчики Сміти», «Славків гість», «Діти Чилі».

Грицько Бойко займався також перекладами. Так, для дітей він переклав твори С. Маршака, К. Чуковського, А. Барто, С. Михалкова та багатьох інших поетів.

Помер письменник 25 вересні 1978 року.

ЦІКАВІ ФАКТИ З ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКА

• Писати вірші почав ще в школі, а опубліковані вони були, коли хлопцю було лише 15 років.
• За все життя змінив 65 місць роботи.
• Грицьку Бойку належать скоромовки-спотиканки, які вчать правильної вимови, а також змушують сміятися і думати, збуджують цікавість та увагу;
• Г. Бойко відомий також як поет-пісняр. Він є автором понад 400 пісень для дітей, найвідомішими серед яких є «Ніченька-чарівниченька», «Вишневий цвіт», «На місточку», «Соловейку, щебечи!»;
• Поет створив багато творів і для дітей дошкільного віку, які називав веселинками й мініатюрами. В них діти могли більше дізнатись про навколишній світ, природу, тварин;
• Грицько Бойко писав також і казки-п’єси, наприклад, «Космічна подорож» та «Про Андрійка і Терпця».

Джерело: https://dovidka.biz.ua/gritsko-boyko-b-ograf-ya-dlya-d-tey-ta-ts-kav-fakti-skorocheno

МИТЕЦЬ ВИСОКОЇ ГІДНОСТІ І ТВЕРДОСТІ ДУХУ

29 серпня минає 155 років від дня народження Людмили Старицької-Черняхівської - письменниці, літературного критика, громадського діяча.

Людмила Старицька народилася 29 серпня 1868 року в Києві в сім'ї відомого письменника, драматурга і громадського діяча Михайла та Софії Старицьких. Мама була рідною сестрою композитора Миколи Лисенка. Чоловік — Олександр Черняхівський.

Про дитячі роки письменниця писала: «Наше покоління — виключне покоління: ми були першими українськими дітьми. Не тими дітьми, що виростають в селі, в рідній сфері стихійними українцями, — ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку».

Навчалася в київській приватній гімназії Віри Миколаївни Ващенко-Захарченко. Гімназистки видавали рукописний журнал, до якого Людмила Старицька написала повість «За Україну» та сатиричні вірші про директрису та її чоловіка. У 1888–1893 роках брала активну участь у роботі літературного гуртка «Плеяда»

Уроки Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. Відвідала на засланні Михайла Грушевського.

У квітні 1917 року Старицьку обрали до Української Центральної Ради. У травні 1917 року брала участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний театр», входила до його президії. Як представниця Міністерства освіти 22 жовтня 1918 року виступила з промовою на урочистому відкритті Кам'янець-Подільського державного українського університету. 1919 року стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради Українських жінок у Кам'янці-Подільському. У 1920-тих роках працювала у ВУАН.

Письменницю заарештовано 14 січня 1930 року і звинувачено в приналежності до так званої Спілки визволення України (СВУ). Допити велися у в'язниці на Холодній Горі в Харкові.

Ось кілька витягів з власноручних свідчень Старицької-Черняхівської, датованих 27 січня 1930 року: «…На засіданні виступали з промовами Єфремов — він казав про загальну організацію українських суголосних сил і про організацію суголосних елементів селянства. Чехівський казав про політичне значення Української церкви, Гермайзе — про залучення до організації пролетаріату, Дурдуківський про об'єднання учительства, розуміється, з відомою, вгорі зазначеною метою, я казала про роль інтелігенції і про необхідність поставити її на чолі організації. Але на цьому зібранні я не чула ні слова про організацію БУД і про назву СВУ, що нею було охрещено нову організацію.

…З цього часу, себто з часу цих двох зібрань, організаційного зв'язку межи мною і

рештою членів, обраних на першому засіданні, не було. Я стрічалася з ними яко з своїми добрими приятелями і на вечірках у себе, і в родині Єфремова, а не яко з членами організації, ні про які директиви я нічого не чула, в жодних організаційних зібраннях участи не приймала.

…Отже, тому що Україна, пригнічена 250-літнім пануванням російського царату, не надбала потрібних культурних вартостей, першим завданням, на мою думку, була й буде культурна праця. Особисто ж до мене я вважаю за краще в міру сил моїх і можливостей працювати на придбання Україні культурних вартостей, ніж бути статистом в непевній політичній організації».

Згідно з вироком особливого складу Верховного Суду УСРР від 19 квітня 1930 року, Старицьку-Черняхівську звинувачено в тому, що вона: «а) у період 1926–1929 років була членом центру СВУ і провадила керівну організаційну діяльність, згідно з програмою і завданням організації; б) здійснювала зв'язок центру СВУ з представниками деяких чужоземних капіталістичних держав…»

Письменницю засуджено до 5 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 3 роки. 4 червня 1930 року Старицьку-Черняхівську звільнено з-під варти і строк замінено на умовний. Після звільнення вислана до міста Сталіно (нині Донецьк). Займалась перекладацькою діяльністю. У 1936–1941 роках жила у Києві.

...Липень 1941 року. Німецько-нацистські війська рвуться до Дніпра й Києва, вони вже окупували значну частину України. Проте й цей трагічний перебіг подій не змусив «надпильні» органи НКВД припинити або ж хоча б послабити невтомні пошуки «ворогів народу», «прихованих шпигунів», «ворожих агентів», «таємних фашистських диверсантів» тощо. І ось, можливо, найбільш приголомшливий приклад: 20 липня 1941 року за сфальсифікованими звинуваченнями були заарештовані видатні діячі української культури — академік Агатангел Кримський (його схопили на Черкащині у власному будинку) та Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська, блискучий драматург, прозаїк, мемуарист, визначний громадський діяч, донька класика вітчизняної літератури Михайла Петровича Старицького. Цій дивовижній жінці було вже 73 роки, здоров’я її було підірване важкими випробуваннями (коли згадати, що вона втратила єдину, безмежно кохану доньку Вероніку, яку розстріляли у вересні 1938 року сталінські кати, єзуїтськи сповістивши перед цим матір, що Вероніка, мовляв, жива, їй винесено вирок: «10 років без права листування» і вона відбуває строк у одному із сибірських або уральських жіночих спецтаборів; не витримавши такого удару, помер чоловік Людмили Михайлівни, Олександр Черняхівський — коли згадати все це, то йдеться воістину про «ходіння по муках»!), але ніщо не могло зупинити нелюдську репресивну машину.

У постанові про арешт Людмили Старицької, зокрема, стверджувалося таке: «Зараз Старицька-Черняхівська германофільськи налаштована, чекає на прихід німців до Києва. Разом із своєю сестрою Стешенко Оксаною та націоналістом Іринархом Черкаським (раніше заарештовувався) розробляють план своєї діяльності у так званому «Українському уряді», який, на їхню думку, створить Гітлер у Києві. Згідно з цим планом, вони візьмуть на себе керівництво культурним фронтом в Україні, все решта має бути зосереджене в руках німців». Людмила Михайлівна, яку було піддано виснажливим допитам, категорично заперечила ці звинувачення. Проте механізм знищення працював бездоганно навіть і у військовий час. Людмилу Старицьку-Черняхівську разом із групою інших репресованих (академіком Агатангелом Кримським, молодшою сестрою письменниці Оксаною Стешенко, Іринархом Черкаським, Андрієм Ярошевичем) вантажівкою вивозять до Харкова. 14 вересня 1941 року офіцер держбезпеки, дехто Кокостіков пред’явив Людмилі Михайлівні звинувачення в тому, що вона, будучи «активною українською націоналісткою, протягом ряду років провадила антирадянську націоналістичну діяльність» (знову, як і багато років до цього, і багато десятиріч по тому, карателі використовують ярлик «націоналізму!). Наступ гітлерівців на Харків стрімко розвивався, суд над обвинуваченими українськими інтелігентами відкладають (а чи цілком серйозно планувався цей суд узагалі?), заарештованих, серед них і Людмилу Михайлівну, терміново вивозять у так званому «телячому вагоні» на відстань 2500 кілометрів, у Казахстан, до Акмолінська. 73-річна письменниця не витримала знущань, принижень, холоду й голоду — дорогою вона померла...

Після війни навіть ті ж самі «чекістські» органи фактично були змушені визнати, що «справа Старицької» є, по суті, цинічною фабрикацією. Ось що записано у «постанові від 31 липня 1948 року про припинення слідства у справі № 070447 за звинуваченням Старицької-Черняхівської Людмили Іванівни» (помилка байдужого слідчого. — І. С.). «У процесі слідства ніяких даних про приналежність її до антирадянської націоналістичної організації виявлено не було, а з наближенням лінії фронту Старицька-Черняхівська з Києва була етапована для подальшого слідства вглиб Радянського Союзу. Даних про місцезнаходження Старицької-Черняхівської через родинні та інші зв’язки сьогодні не встановлено; також у справі немає матеріалів про її втечу з-під варти. Майор МГБ УРСР Тоцький». Звичайно, в МГБ були люди, які добре знали про те, що насправді сталося з Людмилою Михайлівною.

А втім, радянські тоталітарні каральні органи (як це траплялося дуже часто) добре знали, кого вони вбивають. Сталінських сатрапів абсолютно не цікавили величезні заслуги перед українською національною культурою Людмили Старицької-Черняхівської — автора досконалих історичних драм «Гетьман Дорошенко», «Іван Мазепа», «Останній сніп», повістей «Діамантовий перстень», «Жива могила», перекладів із Гейне, Рилєєва, Надсона, мемуарів «Двадцять п’ять років українського театру, «Хвилини життя Лесі Українки», «Спогади про Миколу Лисенка», «Володимир Самійленко», — так само, як і нічого для них не важило ім’я великого митця Михайла Старицького, батька мучениці. Проте цим катам, поза сумнівом, були дуже добре відомі слова Людмили Михайлівни з її промови пам’яті загиблих юнаків-героїв Крут, виголошеної у березні 1918 року: «Каїн, Іуда і большевик — три людські потвори, три звіра, що викинула на світ Божий якась страшна безодня. Ні, і те порівняння неправдиве! Каїн убив брата, але сам вжахнувся свого злочинства і як безумний кинувся тікати від братнього трупа; Іуда продав Христа, але не стерпів муки сумління і «удавився» сам. А большевик перед смертною карою, перед розстрілом одрізав носи, вуха, проколював очі, випускав тельбухи, добивав недострелених прикладами по голові, мов скажених собак, і тішився мукам своїх братів». Вогняні слова... Зрозуміло, що ні забути, ні пробачити таке духовні й політичні спадкоємці крутійських убивць не могли.

У серпні 1989 року Людмилу Михайлівну разом з іншими учасниками «показового процесу СВУ» в Харкові посмертно реабілітував пленум Верховного Суду УРСР.

Служіння Україні ніколи не було для Людмили Михайлівни таким собі засобом самоствердження, задоволення власних амбіцій (до речі, саме це слово «амбіція» якось непомітно змінило забарвлення з негативного на цілком позитивний; гарний приклад — модне слово «амбітний», вживане щодо людини, проекту, наміру тощо).

Ні, від початку життєвого шляху ця унікальна жінка ясно розуміла, що відданість власному народу — це свідомий вибір страждань, невдячної, важкої праці (в умовах байдужого, а то й ворожо налаштованого оточення). Проте перед очима дівчини був вражаючий приклад великого батька, приклад матері, Софії Віталіївни Лисенко, рідної сестри корифея української класичної музики Миколи Лисенка.

Страшний поворот історії: спадкоємиця роду Рюриковичів (адже саме від царської родини Рюриковичів відраховували свій родовід Старицькі, принаймні, про це свідчать сімейні перекази) гине під жорнами каральної тоталітарної машини, гине у табірному спецпоїзді.

ЛІТЕРАТУРНА СТЕЖКА ВАСИЛЯ БАРКИ

16 липня минає 115 років з дня народження Василя Барки – українського письменника і перекладача, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки.

Василь Барка (справжнє ім'я Василь Костянтинович Очерет) народився 16 липня 1908 році у селі Солониці Лубенського повіту Полтавської губернії.

Василь закінчив три класи початкової школи. Захоплювався літературою, творчістю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника.

У 1927 р. Василь Барка закінчив Лубенський Педагогічний технікум, 1940 р. успішно захистив дисертацію у Москві. Потім читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету.

Перші твори опубліковані в 30-х роках, на жаль, загинули під час війни . У 1941 році поет добровольцем іде у «народне ополчення», а в 1943 мобілізований на роботи в Німеччину. Після розгрому Берліна, у 1945 році, разом з іншими вигнанцями-втікачами письменник здійснив 1000-кілометровий перехід до Аугсбургав табір «Ділі». Там поет почав свій перший прозовий роман «Рай», який вийшов у Нью-Йорку в 1953 р. В Німеччині виходять збірки віршів Апостоли, Білий світ.

У 1950 році за офіційним дозволом Василь Барка переїздить до Америки, де працює над історією української літератури.

Одним з найвідоміших творів автора є роман Жовтий князь — написаний протягом 1956 -1961 років. Вперше опубліковано у Нью Йорку в 1963 році. В Україні вперше видано лише в 1991 році .

Найголовнішими творами у своєму доробку автор вважав: роман-притчу «Спокутник і ключі землі», епічну поему Судний степ, поетичні збірки Океан, «Свідок сонця шестикрилий», драматичну поему Кавказ.

Помер видатнийукраїнський письменник у Глен Спей (українському поселенні неподалік від Нью-Йорка) 11 квітня 2003 року.

ПРАВДИВИЙ ТА ДОСІ АКТУАЛЬНИЙ

125 років від дня народження німецького письменника Еріха

Марія Ремарка

22 червня 1898 року народився Еріх Марія Ремарк – визначний німецький письменник. Він є і залишається одним з ключових письменників XX століття, видатний представник "втраченого покоління". Пізнавши гіркоту війни, безвихідь життя повоєнних емігрантів і тяжкість звичайної праці, Ремарк не зламався і вміло реалізував увесь набутий досвід у романах. Твори Е. М. Ремарка користувалися неймовірною популярністю у післявоєнні роки і сьогодні не менш популярні. Його персонажі — мужні фронтові офіцери, полонені концтаборів, які не втрачають надію, і знедолені мігранти. Книги Еріха Марії Ремарка справедливо вважаються найкращими творами минулого століття.

Факти з біографії Е. М. Ремарка

☝При народженні він отримав друге ім’я «Пауль». Пізніше, коли його мати, Анна Марія, померла, приголомшений цією трагічною подією письменник змінив друге ім’я «Марія» в пам’ять про неї.

☝За своє життя він змінив безліч професій — бухгалтер, торговий службовець, продавець надгробків, викладач гри на фортепіано і безліч інших.

☝В юності Ремарк планував стати вчителем.

☝Один час Ремарк зустрічався з однією з найзнаменитіших актрис XX століття — Марлен Дітріх. Однак, пізніше він одружився на іншій жінці, яка була колишньою дружиною Чарлі Чапліна.

☝У 1933 році творчість Ремарка в Німеччині було заборонено, а його книги спалювалися студентами на демонстраціях. Німецьке товариство звинувачувала письменника в тому, що він зраджує пам’ять героїв Першої Світової війни.

☝Переїхавши з Німеччини до Швейцарії, Еріх Марія Ремарк «офранцузив» своє прізвище, змінивши її написання з «Remark» на «Remarque».

☝У 1931 році його номінували на Нобелівську премію з літератури за його знаменитий роман «На Західному фронті без змін», але в підсумку кандидатуру Ремарка відхилили через протидії Союзу німецьких офіцерів.

 ☝Сам себе літератор називав «войовничим пацифістом».

☝Деякий час після закінчення Першої Світової війни він жив у циганському таборі.

☝Сестра Ремарка в 1943 році була арештована в Німеччині за звинуваченням у антивоєнної діяльності, після чого засуджено і страчено. Письменник дізнався про її загибель лише після закінчення війни, і присвятив їй свою книгу «Іскра життя».

☝Знятий за його романом «На Західному фронті без змін» в 1930 році фільм отримав цілих два «Оскара». Отримав за екранізацію чимало грошей Е. М. Ремарк витратив значну їх частку на придбання картин знаменитих художників, у тому числі Ренуара і Ван Гога (цікаві факти про Ван Гога).

☝Ще під час Першої Світової війни був покликаний в армію Ремарк побував на фронті, де отримав кілька поранень. Його навіть приставили до нагородження Залізним хрестом першого ступеня, але він демонстративно відмовився від почесної нагороди і повернувся на фронт виконувати свій обов’язок.

☝Письменник був неодноразово одружений. З першою дружиною стосунки у нього не склалися, що не завадило йому допомогти їй емігрувати спочатку до Швейцарії, а потім і в США. Крім того, він до кінця життя виплачував їй грошову допомогу, а також заповів велику суму грошей.

☝Все життя Еріх Марія Ремарк виглядав стильно, незалежно від обставин. Побачити його без краватки було практично неможливо.

☝Під час Другої Світової війни Йозеф Геббельс, головний пропагандист гітлерівської Німеччини, розгорнув проти Ремарка велику кампанію, покликану дискредитувати його і очорнити його ім’я.

☝Протягом усього життя Еріх Марія Ремарк мав слабкість до предметів старовини. Купивши собі будинок у Швейцарії, він обставив його старовинними предметами інтер’єру.

☝Сам письменник стверджував, що джерелом натхнення для нього є музика.

☝У США Ремарк провів дев’ять років, перш ніж повернувся, нарешті, до Європи.

☝Творчість Еріха Марії Ремарка часто порівнюють з творами іншого представника «втраченого покоління» — Ернеста Хемінгуея.

☝Німеччина позбавила його громадянства, і, незважаючи на те, що в 60-х роках XX століття Ремарк отримав кілька почесних німецьких нагород, громадянство йому так і не повернули.

ЗАХОПЛИВИЙ СВІТ КНИГ БОРИСА КОМАРА

95 років від дня народження українського дитячого письменника і перекладача Бориса Комара

    Народився в с. Хвощевка Хорольського району Полтавської області. Хлопчик рано осиротів, втративши матір, і до 1941 року навчався в місцевій семирічній школі. У ній за завданням літературного гуртка збирав народні пісні, загадки, прислів'я та приказки.

Учасник Великої вітчизняної війни, нагороджений медалями та Почесною Грамотою, а також Грамотою Президії Верховної Ради України. Після закінчення Хорольської середньої школи в 1946 році поступив в Харківський державний університет ім. М. Горького, а через рік переїхала до Києва і продовжив навчання на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працював у редакціях журналів "Ранок", "Дніпро", "Зміна", у видавництвах "Молодь", "Дніпро", "Радянський письменник". Лауреат Республіканської літературної премії ім. Лесі Українки за повісті "Бджолиний мед" і "Мандрівний вулкан". Був відповідальним секретарем Спілки письменників України по роботі з молодими авторами.

Дружив з багатьма відомими українськими письменниками, особливо з Павлом Загребельним, який, до речі, познайомив Бориса з його майбутньою дружиною. Сам перекладає з російської та білоруської мов, і його твори були перекладені на російську, білоруську, казахську і латиську мови.

Перше оповідання "Найкращий подарунок" опублікував в альманасі для дітей "Ранок" у 1951 році, а через 5 років вийшла і його перша книга "Незвичайна полювання". Борис Комар — автор повістей та оповідань для дітей: "Босонога ватага" (Босоногая ватага, 1958), "Векша" (1960), "Ключі" (1962), "В листопадову ніч" (1963), "Як Горобець переміг Наталочку" (1964), "Весела дорога" (1966), "Поворотний круг" (1969), "Уперте теля" (1970), "Диваки" (1974), "Бджолиний мед" (1976), "Білка", а також фантастичної повісті "Мандрівний вулкан" (1980).

БЕЗ СЛОВА ВІЧНОСТІ НЕМАЄ...

100 років від дня народження українського письменника

Василя Земляка

Народився Василь Сидорович Земляк (справжнє ім’я — Вацлав Вацек) 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінничині в селянській родині. Його дитинство пов’язане із селом Миколаївка,  де він закінчив чеську семирічку. Навчаючись у школі Василь дуже любив читати, тоді ж написав перші свої вірші, п'єси, оповідання. Згодом вступив до Харківського авіаційного училища, мріючи стати льотчиком. Але війна перервала навчання: вісімнадцятирічний юнак потрапив на фронт. Дуже скоро Василь став командиром партизанського взводу, а згодом кінного загону імені О. Суворова.

У роки німецько-радянської війни партизанив, працював у підпіллі, саме у цей час і з’являється псевдонім Василь Земляк. З травня 1946 до серпня 1951 року Василь Земляк працює у редакції обласної газети «Житомирщина».

Потужний талант письменника, наснажений любов’ю до рідної землі та ненавистю до фашистських окупантів, проявився у романах «Лебедина зграя» та «Зелені млини», повістях «Рідна сторона», «Кам’яний брід», «Гнівний Стратіон». «Підполковник Шиманський» тощо.

За його сценаріями створено художні фільми: «Вавилон-ХХ» (роман «Лебедина зграя»), «Люди моєї долі», «Олесь Чоботар», «Останній патрон», «Дочка Стратіона».

Письменник Василь Земляк збагатив українську і світову літературу значним і дорогоцінним набутком. Його твори надруковані величезними тиражами в Україні та у перекладах іншими мовами. Письменник залишив помітний слід на рідній землі.

Неповторний світ дитинства

90 років від дня народження українського письменника-прозаїка Віктора Близнеця

Близнець Віктор Семенович (10 квітня 1933 — 2 квітня 1981) — український письменник-прозаїк. 1988 року письменникові Близнецю Віктору Семеновичу посмертно було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки, а 2003 року Міжнародним освітнім фондом імені Ярослава Мудрого започатковано Літературну премію «Звук павутинки» імені Віктора Близнеця.

Найталановитішими і найпопулярнішими вважаються книжки Віктора Близнеця для дітей. Усе написане Віктор Семенович пропускав через свою душу і серце. Герої його творів усвідомлюють себе особистостями, знають, що таке справжня дружба, готові захистити слабшого, живуть у злагоді з довкіллям.

Відкриття Олега Буценя

100 років від дня народження українського дитячого письменника, поета Олега Буценя

  Олег Буцень народився 1923 року в Києві. Дитинство його пройшло у веселих розвагах і цікавих походах. Хлопчик захоплювався моделюванням літаків, робив радіоприймачі, любив малювати і, звісно, зачитувався книжками. Мандруючи стежками рідного краю, він мріяв про подорожі — не менш як у джунглі Африки чи на Південний полюс. „Та не так часто діється, як в дитинстві мріється”, — любив повторювати в зрілому віці Олег Васильович. Тільки закінчив десятирічку, як почалася війна. Усі мрії дитинства змінилися на шинель і гвинтівку. Після закінчення Тбіліського авіаційного училища юнак воював на фронтах Вітчизняної війни аж до Дня Перемоги. Демобілізувавшись, він вступив на філологічний факультет Київського університету. Після його закінчення працював учителем української мови і літератури в Бережанському педагогічному училищі на Тернопільщині, потім — у дитячій редакції Українського радіо, у видавництві „Веселка”.

Олег Буцень ще з дитинства писав вірші. Постійні зустрічі з дитячою аудиторією спонукали його писати для дітей. Це були здебільшого оповідання і казки.

Письменник любив ділитися з друзями своїми планами, спостереженнями. „Знаєте, — розказував він, — був нещодавно в лісі. Лежу під сосною, на небо дивлюся, замислився. Раптом: кап, кап... Що за дивина? Небо як вимите, ані хмаринки. А тут дощ!

Приглядаюся — аж то мурахи капають! Поспішають, бач, до хати, поки сонце не сіло. Без парашутів стрибають. Напишу...” І написав оповідання „Наше відкриття”.

Багато відкриттів зміг би ще зробити Олег Буцень, та важка недуга передчасно зламала його. Відійшов письменник за святу межу, залишивши нам свої твори. Його оповідання та казки ввійшли у книги „З ранку до вечора”, „Не варто ображатись”, „Так чи не так?” та інші.

Творам Буценя притаманні простота й прозорість, сердечність і щирий оптимізм, м’який гумор. І трохи смутку. Бо його твори – це він сам, такий лагідний і привітний, такий душевно сильний, хоч завжди тяжко хворий.

МАР'ЯНА САВКА - поетеса, дитячий письменник, літературознавець публіцист, головний редактор "Видавництва Старого Лева".

"З дитинства мене оточувало дуже багато книжок, бо мої батьки мали гарну бібліотеку. Кілька полиць були моїми - з найкращими дитячими книжками, які тоді лишень можна було знайти і придбати. Мені так подобалося читати, що я собі мріяла й про якусь таку професію. Сиди собі, читай! Але ж ви знаєте, що мрії збуваються. Тепер я і пишу книжки, і видаю, і, звичайно ж читаю! І це справжня насолода!"

Мар'яна Савка

Савка Мар’яна Орестівна народилася 21 лютого 1973, м. Копичинці, Тернопільської області — українська поетеса, дитяча письменниця, літературознавець, публіцист, головний редактор і співзасновник "Видавництва Старого Лева".

У юності займалася співом і театром. Закінчила у Львові університет — українську філологію. У студентські роки належала до жіночого літературного угруповання ММЮННА ТУГА (за першими літерами імен: Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська, Юлія Міщенко, Наталка Сняданко, Наталя Томків і Анна Середа; ТУГА — "Товариство усамітнених графоманок").

Автор поетичних збірок "Оголені русла" (1995), "Малюнки на камені" (1998), "Гірка мандрагора" (2002; книга стала лауреатом ІХ Форуму видавців у Львові), "Кохання і війна" — у співавторстві з Маріанною Кіяновською (2002), "Квіти цмину" (2006), "Бостон-джаз" (2008), "Тінь Риби" (2010) монографічного дослідження української еміграційної преси на теренах Чехословаччини та кількох книжок для дітей. Поезія друкувалася в таких літературних журналах та альманахах: "Сучасність" (Київ), "Світовид" (Київ — Нью-Йорк), "Кур’єр Кривбасу" (Кривий Ріг), "Четвер" (Івано-Франківськ; Львів), "Плерома" (Івано-Франківськ), "Nemunas" (Вільнюс), "Королівський ліс" (Львів), "The Ukrainian Quarterly" (New York) та ін. Присутня в кількох поетичних антологіях, зокрема в антології одинадцяти поеток "Ми і Вона" та антології "Метаморфози. Десять найкращих українських поетів останніх десятих років".

Поезія М. Савки перекладена польською, англійською, білоруською, російською, литовською мовами. Член АУП і НСПУ. Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Василя Стуса за книги поезій (2003). Збірка «Оптика Бога» в оформленні творчої майстерні «Аґра́фка» отримала золото у номінації «Книга і видавнича ілюстрація» на головному щорічному європейському конкурсі European Design Awards (ED-Awards).

Також Мар’яна Савка – активна громадська діячка, членкиня Ради Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, віце-президент літературної премії «Великий Їжак». Членкиня Асоціації українських письменників, Національної спілки письменників України й Українського ПЕН. Лідерка музичного гурту-тріо «Мар'яничі».

Марія Пригара - дітям!

20 лютого виповнюється 115 років від дня народження української письменниці, поетеси і перекладачки Марії Пригари

Даруй мені, доле, надію єдину,

Мов промінь незгасний, омитий грозою,

Що теж я на стежці лишила іскринку,

Що теж я у світі була не чужою.

                          

Марія Пригара

Понад п’ятдесят років свого творчого життя Марія Пригара присвятила дітям. Вона писала і для дорослих, але саме «дитячі» твори принесли письменниці читацьку любов. 

    Майбутня літераторка народилася у Москві, в родині медиків. Невдовзі помер батько, мати з дівчинкою переїхали до Криворіжжя.  Вітчим, Аркадій Михайлович, був великим шанувальником козацької минувшини: співав старовинні пісні, добре знав українську історію. Ще дуже любив творчість Тараса Шевченка – не раз декламував доньці  уривки з його поем.    

    Марійка  з раннього дитинства почала римувати, навіть твори зі шкільних предметів часом  писала віршами. 

  На початку 20-х років родина оселилася у Білій Церкві. Однак дівчина захворіла на сухоти, довелося переїхати до Одеси – у сприятливіший клімат. Хоча мама воліла, аби Марійка стала медиком, юна поетеса обрала літературний шлях. Вступила до  Одеського інституту народної освіти. Познайомилася з письменником І.Микитенком, який і привів її до літературної студії «Гарт».  Перший вірш М. Пригари – «Повстанець» — з’явився 1924 р. в газеті «Червоний степ».

    Повернувшись до Києва, Марія закінчила Інститут народної освіти, працювала в газеті «Пролетарська правда», затим оселилася в тодішній українській столиці – Харкові.  1029-30 рр. видала книги для дітей «Весна на селі», «Дитячий садок», «Товариш урожай», почала перекладати твори зарубіжних авторів. Завдяки М.Пригарі  українські діти читали рідною мовою твори К. Чуковськогого, С. Маршака,  Агнії Барто, Л. Кассіля.

    Почалася Друга світова. У перші дній війни на фронт вирушив  Маріїн чоловік — військовий лікар. Пригара з мамою та двома доньками евакуювалися до Саратова, працювала на українській радіостанції, що транслювала програми для мешканців окупованих територій.

   1944 р. письменниця повернулася до Києва. Була тяжко вражена виглядом столиці: Київ лежав у руїнах. Працювала  заступником редактора дитячого журналу «Барвінок», створювала читанки, писала казки, вірші для дітей та дорослих, п’єси для шкільних театрів. Займалася громадською роботою. 

 Згодом захопилася народною творчістю, написала низку «дитячих» оповідань за мотивами українських дум. Особливо популярною стала історична повість  «Михайлик — джура козацький».

1978 р. вийшов друком двотомник творів М.Пригари. Перший том — «Вірші та казки», другий – «Повісті та оповідання». Видання було відзначене премією ім. Лесі Українки.

   Творчий доробок письменниці складається з понад 50 книг. Серед них – поетичні збірки для дорослих «Дорогами війни», «Напередодні», «Сестри», «Надвечір’я»; переклади – зокрема романи «Фараон» Б. Пруса, «Селяни» Р. Реймонта, «Роздоріжжя» Є. Путрамента, повісті Ванди Василевської «Вогні на болотах», «Пісня над водами» та інші.

    Але найбільше пам’ятатимуть Марію Пригару, напевне, діти – і нинішні, й їхні мами, тата, дідусі та бабусі.

https://ridna.ua/2020/02/20-lyutoho-1908-roku-narodylasya-pysmennytsya-mariya-pryhara/

Залишу вам, як сповідь серця, слово...

3 лютого виповнюється 105 років від дня народження української  поетеси, драматурга, прозаїка, члена Спілки письменників СРСР, дружини А. С. Малишка, Любові Василівни Забашти.

    Творчий доробок Любові Забашти нараховує кілька поетичних збірок, книжок прози, п'єс і драматичних поем.  Понад 50 поетичних творів талановитої авторки покладено на музику українськими композиторами. Її поетичні рядки переливаються різними кольорами, випромінюють радість і ніжність.

   

    Хоч Любов Забашта і не створювала поезій спеціально для дітей, але все ж вони займають вагому частку в її творчому доробку.

   У своїх творах для дітей Любов Забашта відкриває малюкам поезію життя шляхом проявлення у слові краси та гармонії світу.

    Разом із дитиною поетеса роззирається довкола і замість пелени буденності бачить неповторні, чарівні картини життя. Поетеса розповідає про силу духу й краси, про велич звичного довколишнього світу, його гармонійність і природну доброту.

   Її світ - світ птахів і дерев, світ гармонії, де людина бачить зразки любові та відданості, родинності та красивого життя у найглибшому, вічному значенні цього слова.  Майже всі вірші Любові Забашти - пряме звернення до квітки, пташки, дерева. Поетеса вміла зберегти у своїй творчості чистий погляд на життя.

 Крім, окремих тематичних поезій, поетеса писала загадки, примовки, вірші до свят.

Діти залюбки читають книжечку Любові Забашти "Пісня зеленого лісу", до якої увійшли вірші про красу рідної природи, про ліс та його мешканці.

БАРБАРА КОСМОВСЬКА - ПОЛЬСЬКА ПИСЬМЕННИЦЯ

Пропонуємо вам познайомитися із особистістю й творчістю популярної польської письменниці авторки книг для підлітків та дітей Барбари Космовської,  яка цьогоріч святкує своє 65-річчя.

Книги Барбари можна знайти на полицях нашої бібліотеки. Чекаємо вас у нашій книгозбірні! 

Фантастичний світ Дяченків

55 років від дня народження Марини Дяченко

Марина Дяченко народилася 23 січня 1968 року у Києві. Дівоче прізвище письменниці — Ширшова. Батьки письменниці — вчителька і вчений. Дівчинка вчилася на відмінно, в дитинстві багато хворіла (основною проблемою була короткозорість, що заважала вдаватися до улюбленого заняття - читання) і захоплювалася водним видом спорту - веслування на байдарці.

Сім'я Марини була музичною, що не дивно, оскільки мама Галина Олексіївна закінчила консерваторію. Батько Юрій Михайлович став завідувачем відділу Інституту фізики напівпровідників. Перші твори Марина склала раніше, ніж навчилася писати - це були казковий трилер і детектив. Дівчинка вигадувала собі уявних друзів, розігрувала з ними діалоги й сценки, а після закінчення школи вступила до театрального інституту.

Закінчення навчання збіглося з розвалом СРСР. Україна стала незалежною державою, і молода актриса, яка раніше говорила тільки російською, опанувала українську в такій мірі, що перемогла на конкурсі читців, а згодом стала викладачем української сценічної мови. Театральна кар'єра розвивалася успішно, але юна артистка Ширшова ставилася до себе дуже критично і вимогливо.

Подружжя Марина і Сергій Дяченко

Подружжя Марина і Сергій Дяченко — уродженці Києва, спільно створюють книги українською та російською мовами. Письменники називають фантастику спростуванням застарілих догм, а реалізм — рабським нашийником. Співавтори неохоче дають інтерв'ю і діляться подробицями особистого життя, оберігаючи сімейно-творчий тандем від зовнішнього втручання.

Співавтори Дяченко - володарі премій імені братів Стругацьких, імені Кіра Буличова, премії «Аеліта». На конгресі письменників-фантастів у 2008 році роман подружжя «Vita nostra» - перший том із трилогії «Метаморфози», до якої також увійшли твори «Цифровий» і «Мігрант», названий кращою фантастичною книгою початку 21-го століття.

Документальна стрічка «The will of Victory (A Doc Opera)», знята за сценарієм Марини та Сергія, - номінант на премію «Оскар».

У 2018 році книга "Vita nostra» увійшла в кілька американських топових рейтингів, що з перекладеною літературою в США буває дуже рідко. У 2019 на книжковому ринку з'явився новий роман подружжя «Промінь», в якому перетинаються дві сюжетні лінії - земних колоністів, що застрягли на застарілому космічному кораблі на «курячих доріжках» Всесвіту, і квартету тінейджерів, покликаного вирішити долю астронавтів.

Як добре те, що смерті не боюсь я...

Василь Стус — видатний український поет XX століття, перекладач, прозаїк, мислитель, літературознавець, правозахисник, борець за незалежність України у XX столітті.

Сьогодні, 6 січня, виповнюється 85 років від дня його народження. З цієї нагоди пропонуємо Вам виставку-персоналію «Як добре те, що смерті не боюсь я», на якій презентована література про життя та творчість письменника.

Співа моя душа прозора і крилата

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Володимир Сосюра

6 січня виповнюється 125 років від дня народження українського письменника, поета-лірика, автора славнозвісного вірша «Любіть Україну» Володимира Сосюри.

З цієї нагоди в книгозбірні організовано перегляд літератури "Співа моя душа прозора і крилата" . Запрошуємо усіх бажаючих ознайомитися з біографічними відомостями і творчим шляхом письменника.

Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцеве.

Дитячі роки минули у селищі Третя Рота біля Дінця.

З одинадцяти років хлопець почав працювати у бондарному цеху содового заводу, потім був телефоністом, чорноробом.

Початкову освіту дав йому батько; крім того, Володимир багато читав, особливо захоплюючись пригодницькою літературою.

У 1911 р. він вступає до двокласного училища в с. Третя Рота.

Продовжував освіту в Харківському інституті народної освіти.

Поет брав участь у громадянській війні (спочатку в складі петлюрівської, а потім — Червоної армії) та Другій світовій війні.

Писати вірші почав із 14 років. У жовтні 1917 р. лисичанська газета «Голос рабочего» друкує вірш В. Сосюри «Плач волн», потім — перший вірш українською мовою «Чи вже не пора».

Формування його як зрілого поета припадає на пореволюційні часи.

У 1921 р. вийшла збірка «Поезії», це була друга його книжка. Перша, «Пісні крові», не збереглася. Цього ж року з’являється поема «Червона зима». У 20-х роках XX ст. виходять також збірки «Осінні зорі», «Сьогодні», «Золоті шуліки», «Коли зацвітуть акації».

Наприкінці 1920-х років з боку критики все частіше чуються вислови про неправильну політичну орієнтацію поета. У цей важкий час В. Сосюра майже не пише, займається перекладами. Настрої відчаю позначилися й на збірці «Серце».

Збірки воєнних та повоєнних років: «В годину гніву», «Під гул кривавий» , «За мир», «На струнах серця», «Солов’їні далі». У 1960 р. завершує поему «Розстріляне відродження», розпочату в довоєнний час і опубліковану в 1988 р. в журналі «Вітчизна».

В останнє десятиліття життя поета побачили світ збірки поезій «Близька далина» (1960 р.), «Поезія не спить», «Осінні мелодії», «Весни дихання».

Поема «Мазепа», розпочата у 1929 р. та закінчена в 1959 р., потрапила до списку заборонених творів і була надрукована аж у 1988 р.

До останнього дня поет залишався людиною активною, діяльною, життєлюбною.

Помер Володимир Сосюра 8 січня 1965 р.

Свіча добра людського

  24 травня українська культура відзначає 110- ту  річницю від дня народження Михайла Стельмаха   ― цікавий, самобутній талант. Один з видатних і вдумливих художників слова. Одночасно ― поет і прозаїк, драматург і фольклорист, публіцист і кіносценарист. Жанровий і тематичний діапазон його творчості досить широкий, художня палітра на диво різнобарвна, приваблива; стиль його письма чарує, полонить читача.
 Про цікаві факти із життя та творчості Михайла Стельмаха  ви  дізнаєтесь, ознайомившись з книжковою виставкою - персоналією "Свіча добра людського", яка підготовлена у бібліотеці та переглянувши наступне відео.