Письменники - ЮВІЛЯРИ!

Суперзірка підліткової літератури

22 квітня  своє 50-ти річчя відзначає Олена Рижко – українська поетеса, 📚прозаїкиня, літературознавця.

🔹Рижко Олена Миколаївна народилася 22 квітня 1975 року в селі Вільшанка Чуднівського району Житомирської області.

🔸У 1992–1994 роках навчалась у Житомирському державному педагогічному інституті імені Івана Франка на філологічному факультеті.

🔹1998 року з відзнакою закінчила Київський педагогічний інститут.

🔸У 1998–1999 роках працювала літературною редакторкою видавництва "Горудень" (Київ). У 1999–2002 роках була науковою співробітницею КБ Енциклопедії Сучасної України Національної академії наук України.

🔹У 2002–2008 роках – доцентка кафедри теорії та історії журналістики Київського міжнародного університету. Від грудня 2008 року – доцентка кафедри журналістики Інституту міжнародних відносин Національного авіаційного університету.

🔸З вересня 2018 р. – доцент кафедри соціальних комунікацій Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

🔹Авторка 109 наукових і навчально-методичних робіт.

🔸Друкувалась у літературних журналах "Київ", "Сучасність", "Кур'єр Кривбасу".

АВТОРКА ДИТЯЧИХ БЕСТСЕЛЕРІВ

13 березня своє 60-ти річчя відзначає ГАЛИНА МАНІВ (Галина Миколаївна Кірієнко) – українська поетка, дитяча письменниця, перекладачка, упорядниця. 

Членкиня Національної спілки письменників України (2001 р.). 

Авторка численних творів для дітей та поетичних збірок.

☝ Народилася Галина  1965 року в іншій країні та інших реаліях. Їй довелося переживати соціальні та особисті драми й навіть трагедії, світ довкола руйнувався, перебудовувався та змінювався до невпізнання, одне залишалося сталим:

☝Галина завжди любила читати й вигадувати різні історії. А коли стала зовсім дорослою, зрозуміла, що українська мова та література є її справжнім покликанням, тож вступила до Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка й здобула ступінь магістра філології. А ще виявила, що історії, які вона вигадує, цікаві не лише їй, а й багатьом дітям і навіть дорослим. Тож за підтримки цих дорослих побачила світ перша книжка авторки «Квартирія», а за нею почимчикували й інші казкові та фантастичні повісті.

☝Галина Манів незмінно проживає в улюбленому місті Києві й далі творить свій світ зі сміливими, допитливими й чуйними героями, подорожами й веселими пригодами, в якому добро завжди перемагає. Вона сподівається, що її книжки допоможуть дітям пережити всі лихоліття, не втративши дитячої безпосередності й доброти, й вирости хорошими людьми.

☝Захопливі, розважальні та мудрі історії про «Киць-мандрівниць» Мулю і Манюню  є в наявності у нашій книгозбірні, тож не зволікайте та знайомтесь з творчістю Галини Манів.

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТОК - МОЄ ЖИТТЯ 

8 березня 2025 року виповнюється 80 років відомій українській письменниці, яка пише твори для дітей, Марії Пономаренко (Марії Антонівні Григоренко). 

☺Марія Антонівна народилася на хуторі між селами Калинівка і Левків, що у Житомирському районі. Коли їй було 10 років, батьки переїхали у Житомир, де майбутня письменниця навчалася у середній школі № 30. У 1970 році здобула фах журналіста в Київському державному університеті. Тривалий час працювала редактором радіо, а згодом і багатотиражки Житомирського льонокомбінату.

☺Свою першу казочку «Подарунок» написала у 28 років. Друкувати свої твори почала у газетах «Комсомольська зірка», «Радянська Житомирщина». Сюжети для дитячих віршів і оповідань, - як зізнається Марія Антонівна, - підказувало саме життя. Передусім — спілкування з синами (їх виростила Марія Антонівна аж троє), чоловіком, а тепер - з онуками Олею та Даринкою.

☺Разом з композитором Іваном Островерхим створено 300 пісень, дитячу оперу «Іменини кози Мокрини», яка вийшла окремою книжкою, музичні казки «Зарядка для сина», «В ліс прийшла красуня Осінь», «Намисто для тітки Сойки», «Котить заєць капустину» та інші.   Її твори друкуються в республіканській та обласній пресі. Вона є лауреатом премії  Дж. Сороса за посібник "Школа професора Маківки", лауреатом премії Наталі Забіли від журналу "Малятко" за 1997 рік, лауреатом обласної премії "Дідусеві казки" 2009 року, членом редколегії журналу "Дзвіночок".

☺В письменниці  дуже багато віршів-мініатюр, поетичних казок. Поетеса писала віршовані п’єси для лялькового театру. У неї, єдиної в Україні, чотири авторські читанки "Подарунок", "Жайвір", "Усміхнений сонях",   «Сонячна країна — моя Україна». За ці видання Марія Антонівна у 2010 році стала лауреатом найголовнішої премії  України у галузі дитячої літератури — премії  Кабінету Міністрів України за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва, у 2011 році -  літературну премію імені Лесі Українки.

☺Марія Антонівна постійно спілкувалась  з дітьми, виступала перед ними в школах, дитячих садочках, бібліотеках. А також була шанованою гостею і в студентських колективах.   

☺Радимо читати дотепні, цікаві, веселі твори Марії Пономаренко  у кожній родині, де є діти від  двох до дев’яти років. ЇЇ віршики легкі для запам’ятовування. Їх можна використовувати під час ігор. Вони навчають малят важливим речам: любити батьків та Україну, бережно ставитись до рідної природи, змалечку працювати, гарно розмовляти українською мовою.                                                                           

До 100-річчя від дня народження видатного українського письменника Павла Загребельного у читальному залі бібліотеки презентовано книжкову виставку «Золоте перо української літератури».

До уваги читачів література про життя та творчість письменника різних жанрів та різних років видання.

Запрошуємо до ознайомлення з матеріалами виставки!

До 95-ти річчя від дня народження українського письменника та громадського діяча Романа Іваничука презентуємо книжкову виставку–персоналію

«МАЙСТЕР ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ» ,

 цікаві факти життя письменника, його нагороди і премії.

Запрошуємо усіх, хто любить свою рідну землю, свій український народ , ознайомитись з творчістю письменника, переглянувши матеріали виставки.

ЦІКАВІ ФАКТИ ЖИТТЯ :

☝Роман Іванович Іваничук народився 27 травня 1929 р. в селі Трач на Івано-Франківщині.

☝У  1957 році закінчив філологічний факультет Львівського державного університету (вступав туди кілька разів, його виключили з університету за «антирадянську діяльність», а після служби в Азербайджані поновився на навчанні).

☝Уперше почав друкувати свої твори 1954 р.

☝У 1958 р. вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.

☝У 1960 р. прийнятий у члени Спілки письменників України. Двічі був нагороджений Державною премією ім. Т.Г. Шевченка за твори «Вода з каменю» й «Четвертий вимір».

☝У 1968 р. вийшов друком роман «Мальви» на історичну тематику з часів Хмельниччини. За нього Іваничука жорстко критикувала компартійна влада, хотіли звільнити з журналу, проте роман здобув широкий резонанс.

☝У період Перебудови бере активну участь у національно-визвольному русі. У червні 1988 року погодився очолити львівську філію Товариства рідної мови.

☝Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.

☝Помер на 88-му році життя, вранці 17 вересня 2016 року у Львові.

НАГОРОДИ ТА ПРЕМІЇ

☝Звання Герой України з врученням ордена Держави (16 січня 2009) — за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження Української держави, плідну літературну і громадську діяльність.

☝Орден «За заслуги» II ст. (29 вересня 2006) — за значний особистий внесок у соціально-економічний і духовний розвиток Львова та з нагоди 750-річчя заснування міста.

☝Орден «За заслуги» III ст. (8 грудня 1998) — за вагомий особистий внесок у збагачення національної культурної спадщини України, вагомі творчі здобутки і активну громадську діяльність.

☝Заслужений працівник культури України (3 грудня 1993).

☝Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011).

☝ Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу.

«З усіх дарів провидіння самий милосердний і дорогоцінний - наше незнання того, що нас чекає попереду» - Артур Конан Дойл

У читальному залі книгозбірні представлено книжкову виставку-персоналію  «Детективний світ Шерлока Холмса», присвячену 165-річниці від дня народження Артура  Конан  Дойла, англійського письменника, генія  детективної  літератури.  

Запрошуємо до ознайомлення з матеріалами виставки та  біографічними фактами письменника, яка створив легендарного детектива Шерлока Холмса.

☝Артур Конан Дойл народився 22 травня 1859 року в Единбурзі. Батько його був художником. Мати – знавцем французької мови, геральдики та історії свого давнього роду. У сім’ї існувала традиція вголос читати, яку дітям привила мати. Уже в 10 років маленький Артур заворожував однолітків мистецтвом тримати напруженість розповіді.

☝Навчався майбутній письменник на медичному факультеті Единбурзького університету, після закінчення якого займався лікарською практикою. У 1885 році здобув ступінь доктора медицини. Як військовий лікар брав участь в англо-бурській війні.

☝У 32 роки захопився оповіданнями Е. По й сам спробував писати. 1879 року побачило світ його перше оповідання «Таємниці долини Сесасса». Згодом з-під пера вийшли такі пригодницькі та історичні романи, як «Вигнанці» (1893), «Подвиги бригадира Жерара» (1894-1895), « Родней Стон» (1896). Широку популярність письменникові принесли науково-фантастичні романи «Втрачений світ» (1912), «Отруєний пояс» (1913), пов’язані образом ексцентричного ученого – професора Челленджера, а також «Маракотова безодня» (1929).

☝Детективні ж твори сера Артура Конан Дойля мали величезний успіх. Його «Етюд в ясно-червоних тонах» вперше ознайомив читача з образом детектива-любителя Шерлока Холмса. Пізніше він стане героєм таких повістей, як «Знак чотирьох» (1890), «Собака Баскервілів» (1901-1902), «Долина жахів» (1914-1915) та багатьох інших. У 1892 році було видано першу збірку оповідань «Пригоди Шерлока Холмса». А потім таких збірок було видано ще чотири. Всього 60 оповідань, в тому числі 4 повісті.

☝Шерлок Холмс став улюбленцем читачів. Незвичайна логіка, спостережливість, увага до найдрібніших деталей, порядність і шляхетність привертали увагу читачів різного віку. Цікаво, що в оповіданні «Остання справа Холмса» автор вирішив попрощатись зі своїм персонажем. Убивцею героя став професор Моріарті, який був блискучим і розумним злочинцем.

☝Спалахнув справжній скандал. Читачі Америки і Англії називали Артура Конан Дойля вбивцею, оплакували героя, носили жалобу,  тримали будинок автора в облозі, просили оживити детектива, погрожували. Навіть сама королева Вікторія просила за улюбленого Шерлока. Американське книжкове видавництво пропонувало 5000 долларів за оповідання, яке правдоподібно пояснить, як Холмсу пощастило врятуватись. Та Конан Дойл був невблаганний.

☝Майже десять років геній детективного жанру не написав про Холмса жодного слова. Протягом цього періоду А. К. Дойл писав книги з історії англо-бурської і Першої світової війни, вивчав епоху наполеонівських завоювань, став автором «Історії спіритизму». І лише у 1902 році письменник здався, написавши повість“Собака Баскервілів”. В 1903 році з’являється оповідання «Порожній будинок», з якого стає зрозуміло, що детектив не загинув.

☝У 1930 році, уже прикутий до ліжка недугою, він із зусиллям встав зі свого ліжка й пішов до саду. Коли його знайшли, він лежав на землі із проліском у руці. Артур Конан Дойл помер 7 липня 1930 року в оточені своєї родини. Його останні слова перед смертю були адресовані його дружині. Він прошепотів: "Ви чудові". Артур Конан Дойл похований на кладовищі Мінстед Хемпшір. На могилі письменника висічені слова, що він особисто заповів:

«Мене не поминайте з докором,

Якщо захопив розповіддю хоч трохи

І чоловіка, що надивився життя,

І хлопчика перед яким ще є дорога.»

☝А в Лондоні на Бейкер-стріт 221б була організована меморіальна квартира-музей Шерлока Холмса. Знаменитий кабінет на другому поверсі, що вікнами виходить на Бейкер-стріт, досі зберігся у тому вигляді, що і у Вікторіанську епоху.

МУДРИЙ ТАЛАНТ

175 років від дня народження українського письменника Панаса Мирного

Панас Мирний – одна з найяскравіших зірок української літератури, блискучий майстер слова, чиє перо з легкістю малювало життя українських селян. Його твори, повні співчуття, змушують задуматися над важливими життєвими питаннями.

Вечори в дитинстві

Малий Панас був хлопчиком мирної вдачі. Можливо, тому у свідомому віці обрав псевдонім “Мирний” замість свого прізвища Рудченко.

Коли інші діти грали у “квача”, він міг сидіти до вечора й споглядати краєвид, який відкривався з гори. Не любив битись, як усі інші хлопчаки, уникав галасливих ігор. Діти Рудченків зростали разом із слугами, сільськими й сусідськими дітьми, поглинаючи українську народну культуру змалечку. Приятелювали з сім’єю Драгоманових.

Олена Пчілка, у дівоцтві Драгоманова, згадувала: “Малий Панас, або як його звали тоді Ахванасій, пригадується мені яко хлопчик тихої, лагідної вдачі”.

У сім’ї розмовляли українською мовою.

“Обставини хатнього життя в сім’ї Рудченків, як і в нашій, були суто

українські. Я не пригадую, щоб мати Панасова, Тетяна Івановна, говорила [в

сім’ї] до дітей інакше, як по-українському, не через яку-небудь ідейну

тенденцію, а просто через те, що і в панських повітових сім’ях, не дуже

багатих, жилося простенько, можна сказати, серед народної течії української.

Отже, діти виростали в близькім товаристві слуг, на лоні простого українського

життя”, – Олена Пчілка у спогадах про Панаса Мирного.

Вечорами у будинку звучали українські народні пісні. Господарі запрошували лірників та кобзарів, які грали для родини. Вечори у цій родині були можливістю ознайомитися з культурою, мистецтвом, літературою. Ці зустрічі в подальшому зіграли важливу роль у формуванні його світогляду та літературних здібностей.

Як проходили вечори у чиновника Рудченка

Панас Мирний – людина, якій вдалось стати шанованим класиком

української літератури та зробити блискучу чиновницьку кар’єру. За прикладом

батька, який працював бухгалтером, пішов навчатись до училища й уже з 14 років

працював. Кропіткою працею Панас із писаря в Гадяцькому суді вислужився до дійсного статського радника. Цей чин дорівнював генеральському в армії. Попри старанність й успішне просування кар’єрними сходами, ніколи не любив свою роботу. Чиновництво заважало письменницькій діяльності. Навіть на роботі він завів зошит, куди записував нові для себе прислів’я та приказки.

Не приваблювали його вечірні посиденьки з колегами.

Карти та азартні ігри були популярними серед чиновників. Вони могли

проводити години за грою, роблячи ставки та спілкуючись з друзями. Залежно від статусу, чиновники дозволяли собі відвідування ресторанів, клубів, театрів. Часто влаштовували звані бали.

Замість світських розваг Панас Мирний обирав перо. З вечора до самого ранку сидів за письмовим столом, а потім збирався на роботу.

Свої чиновницькі вечори Панас дуже не любив. Коли через службу доводилося брати участь у світських прийомах, сердився, що потрібно одягати мундир та ордени.

А відзнаки за вірну службу він мав: усі ордени святого Володимира, а ще святого Станіслава, святої Анни, та особливу золоту табакерку, прикрашену діамантами.

“Щоб собаки не гавкали”, – жартував сам письменник, коли поверх

офіційного костюму одягав чорний плащ і так їхав у фаетоні на званий вечір. Коли ж повертався, з радістю міняв мундир на просту білу сорочку та чорний костюм. А влітку полюбляв великий солом’яний капелюх.

Шанований чиновник і літератор-бунтар

“Літературна писарівщина”, так автор сам називав свою письменницьку

працю, стала відрадою. Тільки от Російська імперія продовжувала наступ на українську культуру. Таємний циркуляр від 1863 року міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва забороняв видавати книги українською мовою. Дійсний статський радник Панас Рудченко нелегально видав у Женеві роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” під псевдонімом Панаса Мирного. Монументальна селянська епопея таємно ввозилась з-за кордону й конспіративно поширювалась серед людей. Жандарми безуспішно розшукували революціонера Мирного, не здогадуючись, що він працює у них під носом.

Таємничий псевдонім “Мирний” став секретним іменем, аби ніхто не знав, хто насправді криється під ним. Панас Якович був доволі таємничою особою і до останніх років приховував від журналістів та публіки своє справжнє життя й імʼя.

Полтавські літературні вечори

Частенько збирались з освіченими людьми і довгими вечорами обговорювати

майбутнє української культури.

Полтавське мирне життя розбурхав гурток, який організували громадська діячка та меценатка Єлизавета Милорадович та викладач історії Дмитро Пильчиков.

Ці вечори мали зовсім інший відтінок, ніж чиновницькі. Діяльність Єлизавети Милорадович сприяла підтримці і розвитку творчості та культурного життя Полтави.

Український салон у маєтку Милорадовичів став місцем народження гуртка “Полтавська громада”. Тут гостювали Старицькі, композитор Микола Лисенко, Іван Карпенко-Карий, Михайло Коцюбинський, Михайло Драгоманов, Леся Українка, Марко Вовчок і звісно, Панас Мирний . На вечірніх журфіксах – прийомах гостей у визначені дні – у Милорадович декламували вірші, співали, грали, читали вголос, дискутували.

Особливий літвечір

Попри успішну кар’єру як чиновника і літератора, Панас Мирний не мав

щастя в особистому житті. Одна дівчина не розуміла творчості письменника. Інша зрадила йому із солдатом-росіянином. Майбутню дружину Олександру письменник зустрів у 40 років на одному з літературних вечорів.

Олександра і Панас Рудченки

Із задоволенням приходив до полтавського етнографа Віктора Василенка.

Вечорами декламував Шевченка, читав уривки з “Повії” та інших творів. Молодша на 14 років Олександра була освіченою, знала декілька іноземних мов та сама працювала, на відміну від багатьох дівчат.

Причарувала Панаса поглядом блакитних очей. Та навіть з Шурочкою, як ніжно називав письменник, подружнє життя не було щасливим. Після народження другого сина хворіла нападами істерії й мусила довго лікуватись у Харкові.

Панас мирний з дружиною та дітьми

Не розділяла пара й захоплення один одного. Олександра любила театр і

полювання, не розуміла письменництва, ще й розмовляла російською. Через це її не шанували батьки письменника. Попри все, Панас любив дружину до самої смерті.

Культура, яка відроджувалася напротивагу російському уряду

Вечори Панаса Мирного серед української інтелігенції виокремилися як важлива точка для формування літературного руху, що мав значний вплив на культурне життя тогочасної України.

Ця культурна тусовка мала свої особливості і розуміла важливість своєї ролі у формуванні культурного ландшафту країни. Письменники, художники,музиканти обговорювали актуальні проблеми, ділилися творчими ідеями. Поліцейська держава, якою була Російська імперія, Валуєвським циркуляром і Емським указом мала б повністю викорінити усю українську культуру.

Полтавці ж, на противагу уряду, усіляко відроджували її та розповсюджували.

Макс Кідрук (1984) — український сучасний письменник та мандрівник. Відомий як автор тревелогів та перших українських технотрилерів («Бот», «Твердиня» та ін.). 

Макс Кідрук народився 1984 року у селищі Володимирець, що на Рівненщині. Навчався на механіко-енергетичному факультеті Рівненського університету водного господарства та природокористування. У студентські роки працював програмістом. У 2007 році Макс Кідрук здобув грант на навчання й переїхав до Швеції, де став аспірантом Королівського технологічного інституту в Стокгольмі. Відтоді письменник розпочинає активно подорожувати: за два роки побував у Фінляндії, Норвегії, Італії та інших країнах. Після мандрівки Мексикою з’явилася книжка «Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії». У 2009 році видання відзначили ІІ премією літературного конкурсу «Коронація слова». З того часу Кідрук почав подорожувати екзотичними країнами у пошуках екстриму й несподіваних відкриттів. Письменник побував у Еквадорі, Чилі, Перу, Бразилії, Новій Зеландії, Єгипті, Сирії. Загалом Кідрук відвідав понад тридцять країн. Побачене описував у книжках «Подорож на Пуп Землі», «Любов і піраньї», «На Зеландію!», «Навіжені в Перу».

У 2012 році Макс Кідрук став автором першого українського технотрилера – жанру, який поєднує елементи наукової фантастики, воєнної повісті та пригодницького роману й розповідає про взаємодію людини з технологіями. Видання під назвою «Бот» після двох тижнів продажів стало одним із лідерів топу 20 найпопулярніших книжок у мережі книгарень «Є». Успішними були й наступні технотрилери автора: «Твердиня» та «Жорстоке небо». Особливість «Твердині» – у тому, що всі головні персонажі мають реальних прототипів, а одного із героїв роману Кідрук змалював із себе. «Жорстоке небо» автор називає першим українським романом про авіацію нашої країни.

Впродовж декількох останніх років автор потішив шанувальників своєї творчості продовженням книги «Бот. Атакамська криза» романом «Бот. Ґуаякільський парадокс», а також видав низку неймовірно цікавих книжок, зокрема:

• «Де немає Бога»;
• «Доки світло не згасне назавжди»;
• «Не озирайся і мовчи»;
• «Нові Темні Віки. Книга 1. Колонія»;
• «Теорія неймовірності. Сімдесят історій про все на світі».

Також автор видав збірку власних оповідань «Заради майбутнього» та публікувався у збірці «Воєнний стан».

Макс Кідрук - не лише талановитий письменник, але й справжній книголюб, який прагне познайомити широкий загал з хорошими книжками, результатом цієї життєвої позиції стало заснування у листопаді 2022 року власного видавництва «Бородатий Тамарин», яке спеціалізується на нон-фікшні та науковій фантастиці.

Переглянути асортимент творів та купити книги Макса Кідрука ви можете в інтернет-магазині мережі Книгарня «Є», або офлайн-книгарнях мережі вашого міста.

Деякі книги письменника перекладені польською, німецькою та іншими мовами. Кідрук також є автором кількох технічних видань та публіцистичної книги «Небратні», в якій аналізує відносини Росії й України впродовж 400 років☝

З нагоди 95 річниці з дня народження визначного майстра української історичної прози Юрія Мушкетика у бібліотеці експонується книжкова виставка «Художні світи Юрія Мушкетика». Пошуки істини, правди та справедливості, відстоювання добра, непримиренність до зла - все це характерне для персонажів, яким прозаїк симпатизує. Твори письменника, представлені на книжковій виставці, допоможуть відвідувачам знайти відповіді на важливі питання сучасності.

Запрошуємо вас завітати до бібліотеки та поринути у літературні світи великого майстра!

КРАСА НАВКОЛО НАС

12 березня виповнилось б 110 років з дня народження української дитячої письменниці ЛІДІЇ КОМПАНІЄЦЬ

ЗИЧИВ УСІМ ДОБРА

2 березня виповнилось б 165 років від дня народження єврейського письменника, що жив в Україні - ШОЛОМА-АЛЕЙХЕМА

НЕЙМОВІРНІ ФАКТИ З ЖИТТЯ ПИСЬМЕННИКА

☝Перший його твір був... скажімо... не зовсім ординарним. Йому знадобилося 6 років, щоб поєднатися з коханою – і в цьому шлюбі народилося 6 дітей. Спадок, залишений тестем, письменник витратить несподіваним способом. А ще, кажуть, він приручав диких птахів.

☝Шолом Нохумович Рабінович народився 2 березня 1859 р. в Переяславі (зараз Переяслав-Хмельницький) в заможній сім'ї, а ріс на Полтавщині. Його батько займався виготовленням вин, володів льохом "Продаж різних вин Південного берега". Дні відносної безтурботності швидко зникли, коли батько збанкрутував, мати померла, а мачуха була зла і сварлива.

☝Власне, з-поміж усіх дітей найбільше діставалось Шолому, бо він любив імітувати манери, звички, розмови мачухи і шановних людей міста. Навіть першим літературним твором 13-річного хлопця став збірник лайливих висловів його мачухи.

☝У юнацькому віці йому дуже сподобався твір "Робінзон Крузо". Настільки надихнувшись їм, хлопчик в 15 років написав свою єврейську версію Крузо. І з цього моменту він твердо вирішив стати письменником.

☝Сирітська доля привела Шолома, його молодших

братів і сестер в Богуслав, де він жив 8 місяців в сім'ї бабусі і дідуся.

☝По закінченню єврейської початкової школи і

Переяславського повітового училища, з 17 років, щоб не бути тягарем для сім'ї, він вирішив заробляти для себе сам. Почав давати приватні уроки з загальноосвітніх дисциплін у Переяславі та Ржищеві.

☝Реальна історія кохання, яка більше схожа на

сюжет художнього твору, сталася з Шоломом та його ученицею Голдою.

☝У 18 років доля завела молодого вчителя до

багатого маєтку Софіївка під Богуславом, Київської губернії, це заможний орендар на прізвище Лоєв виховував свою доньку.

☝На той час Шолом-Алейхем активно писав – і

головним слухачем його стала учениця Голда Лоєва. Між молодими людьми спалахнули романтичні почуття. Довідавшись про роман доньки з бідним учителем, Лоєв вигнав юнака – так у пошуку роботи Шолом потрапив аж у Лубни, де влаштувався казенним рабином (чиновником з реєстрації народжень, шлюбів, смертей серед єврейського населення). Ці три роки додали парубкові впевненості в своїх силах.

☝1883-го – через шість років після страшного

конфлікту з сім'єю Голди Лоєвої – Шолом знову зустрівся з коханою. Проти волі її батька вони все ж таки одружилися й оселилися в Білій Церкві. Там придбали будинок, у якому народилися їхні перші діти. Всього ж у Шолом-Алейхема і Голди було шестеро дітей: 4 доньки – Ернестина, Ліліан, Емма, Марія, а також 2 сини – Михайло, Наум. Подружжя прожило разом 30 років.

☝Спочатку Шолом писав давньоєврейською мовою, а

потім, щоб його твори були доступними ширшому колу читачів, почав використовувати розмовну єврейську – ідиш – і підписуватися псевдонімом Шолом-Алейхем, що звучить як традиційне єврейське вітання "Мир Вам".

☝Щоб привабити талановитих літераторів,

Шолом-Алейхем заснував літературний збірник "Єврейська народна бібліотека". Після смерті тестя, 1886-го, усе його майно перейшло у спадок Голді – з цих грошей Шолом міг платити письменникам щедрі гонорари.

☝1890-го письменник побував у Парижі, Відні та

інших містах Європи. Й обрав для життя Одесу – проте за якісь лічені роки все одно повернувся до Києва.

☝Шолом-Алейхем дуже любив місто Боярка. Він

приручив місцевих птахів і "спілкувався" з ними "умовними знаками".

☝Боярські дачі були популярними серед киян.

Щоліта тут відпочивало близько 10 тис. людей. Одним з них був Шолом-Алейхем зі своєю родиною.  Письменник усюди ходив із блокнотом і олівцем.

☝За спогадами брата Вевіка, у митця був улюблений куточок у боярському лісі, де він умовним свистом скликав пташок і годував їх хлібом. Птахи знали його і чекали. Нагодувавши пташок, Шолом-Алейхем сідав на "дачний стілець", тобто на колоду, і починав працювати – кілька годин поспіль, не розгинаючись. Якщо ж робота не клеїлась, він малював пташок, дерева, все, що бачив перед собою.

☝Брат письменника згадував, як високо цінував

Шолом-Алейхем Тараса Шевченка, зберігав у своїй бібліотеці "Кобзаря", любив, знав напам'ять деякі Шевченкові вірші.

☝Письменник добре знав українську пісню, мав

чистий голос, хоч і з невеликим діапазоном.

☝У творах "Тев'є-молочник" і "Дачна кабала", які вийшли багатьма мовами світу, Шолом-Алейхем описав Боярку як Бойберік – завдяки своїм сюжетам, він прославив невелике містечко чи не на весь світ.

☝Недалеко від станції Боярка була дача мільйонера з Києва Бродського. Якось Тевель повертався ввечері додому на підводі і зустрів двох жінок, які заблукали в лісі. Він підвіз їх на вказану ними дачу. Жінки виявилися родичками Бродського, який заплатив Тевелю за його послугу 37 рублів і подарував йому корову. Тевель купив на ці гроші ще одну корову і торгував у Боярці молочними продуктами. Заробивши гроші, збудував собі нову хату в 1900 р. в с. Забір'є.

☝"Тев'є-молочник" був перекладений багатьма мовами і розійшовся по світу. Письменник змалював жителів Боярки, її краєвиди, побут тогочасного дачного поселення – і містечко стало популярним у літературному світі. Бо кожен сприймає Тев'є з його мудрістю, оптимізмом, працелюбством як дуже близьку людину.

☝Вистави за цим твором були поставлені на

багатьох сценах в Україні і за кордоном. А 18 січня 2004 р. відбулася 300-та вистава "Тев'є-Тевеля" – і легендарний виконавець ролі Тев'є Богдан Ступка був удостоєний Почесного титулу "Жива легенда".

☝На межі ХІХ-ХХ ст. царизм створив для євреїв

нестерпні умови життя – і багато з них мусили емігрувати за кордон. Ця доля не минула і родину Шолом-Алейхема.

☝У жовтні 1905 р., переживши в Києві жахи

єврейського погрому, він виїхав із родиною до Львова, потім – за кордон. Популярність письменника там була великою, проте він сумував за батьківщиною.

☝В Україні він народився і провів більшу частину

свого життя. Українським колоритом насичена вся творчість письменника. Головні герої його творів – типові українські євреї.

☝Шолом-Алейхем вільно володів українською,

завдяки йому багато людей за кордоном взагалі вперше почули про Україну. І навіть у період державної політики антисемітизму Шолом-Алейхема шанували в Україні і не раз видавали його твори.

☝Влітку 1908 р. Шолом-Алейхем вирушає у подорож

містами і містечками, де проживали євреї. Але раптом він тяжко захворів на туберкульоз і за порадою лікарів виїхав до Італії. Для його лікування за кордоном друзі організували збір грошей серед читачів. Щоб врятувати життя улюбленого письменника, люди охоче віддавали чи не останні копійки.

☝Початок Першої світової війни застав

Шолом-Алейхема в Німеччині на курортному лікуванні. Як російському підданому, йому запропонували залишити цю країну.

☝Тяжко хворий, без засобів до існування він із

сім'єю декілька місяців перебував у Данії.

☝А наприкінці 1914 р. виїхав до Нью-Йорка. Життя

в Америці у Шолом-Алейхема було нелегким. Він бідував і дуже хворів, але все трагічне завжди умів обернути на смішне. Уже будучи хворим на цукровий діабет, у листі до доньки писав: "Я знаю, що ніколи не помру від голоду, я помру від спраги".

☝Критики порівнюють Шолом-Алейхема з Марком

Твеном за схожість стилів письменників та любов до літератури для дітей. Марк Твен навіть зауважував, що вважає себе американським Шолом-Алейхемом.

☝В Америці письменник мріяв, що одразу ж після

закінчення війни з першим пароплавом повернеться на Батьківщину. Але здійснитися цьому не судилося. Хвороба знесилила організм і прикувала його до ліжка.

☝Помер Шолом-Алейхем 13 травня 1916 року. І подія

ця пов'язана з... містикою. Річ у тім, що письменник був дуже забобонним. Ніколи сторінки своїх рукописів не нумерував числом 13, а ставив замість цього двічі по 12. Його рідні визнають днем його смерті 12 травня, хоча насправді він помер 13 числа.

☝Йому було всього 57 років. До речі, кажуть,

Шолом-Алейхем також боявся і числа "57", тому що саме у цьому віці помер його батько.

☝Останнім передсмертним бажанням письменника

було, щоб його поховали в Києві, з яким пов'язано 20 років життя. Але здійснитися цьому так і не судилося. Він похований у Нью-Йорку.

ФАНТАСТИЧНИЙ СВІТ КОРОЛЕВА-СТАРОГО

2 лютого - 145 років з дня народження письменника.

    Василь Королів-Старий — це псевдонім українського письменника-казкаря Василя Костянтиновича Короліва. Відомий український дитячий письменник А. Костецький зробив припущення, що додатком «Старий» В. Королів хотів підкреслити, «що він начебто такий-собі сивобородий дідусь, який малим онучатам розповідає всілякі химерні казочки. А втім — не виключені, звичайно, й інші інтерпретації вибору псевдоніма».

Василь Королів народився 4 лютого 1879 року в селі Ладан Прилуцького повіту на Полтавщині (нині Чернігівська область). Його батько був священнослужителем при Троїцькій церкві у знаменитій Диканьці. Дядько також був священиком. І Василя віддали спочатку у Полтавську духовну бурсу, потім — у Полтавську семінарію. Але юнак бути священиком не захотів. Його завжди цікавило мистецтво, він захоплювався фольклором, досконало вивчив творчість Т. Шевченка, М. Гоголя.

Згодом  Василь вирішив послужити своєму народові практично. У 1902 році він закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював за спеціальністю і навіть видав популярний посібник з ветеринарії «Скотолічебник» та книжку «Кролики».

У той час відбуваються революційні заворушення і В. Королів не стоїть осторонь. У 1906 році його заарештували і сто днів протримали у тюрмі. Після звільнення Василь Костянтинович починає займатись журналістською та видавничою справою. У 1908 році разом з товаришами заснував видавництво «Час», що стало одним із найбільших в країні, редагував журнал «Книгар».

У часи існування Української Народної Республіки працював шефом Київського міського ветеринарного бюро.

У 1919 році як член дипломатичної місії УНР виїхав до Праги (Чехословаччина). Коли ж УНР було придушено російськими більшовицькими загонами, Василь Костянтинович не повернувся на Батьківщину. Він викладав у Подєбрадах в Українській господарчій академії, одночасно активно займаючись видавничою та літературною роботою.

Тоді ж він одружився з українською письменницею Наталеною Королевою. У 20-ті роки письменник написав роман «Чмелик», в якому розповідається про мандри юнака з Полтавщини чужими землями, збірку казок «Нечиста сила» та збірки п’єс-казок «Русалка-жаба» і «Лісове свято».

Крім того, по смерті письменника залишилося багато перекладів з чеської мови, а також малюнки, на яких відтворено природу і побут Закарпаття.

Спочатку В. Королів-Старий жив у селі Ували, згодом — оселився у селі Мельник, де і доживав віку. Часом він виїжджав у Прагу та Закарпаття, де працював художником у церквах.

У 1941 році письменник закінчив свій останній твір — роман «Згадки про мою смерть».

11 грудня 1943 року Василя Костянтиновича Короліва-Старого не стало.

БАТЬКО УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

 29 листопада виповнюється 245 років з дня народження ГРИГОРІЯ  КВІТКИ-ОСНОВ'ЯНЕНКА – класика української літератури, громадського діяча.

   До Вашої уваги пропонуємо ознайомитися з найцікавішими фактами із біографії письменника:

    ☝☝   Саме цього дня 1778 року в селі Основа (нині територія Харкова) народився Григорій Квітка-Основ’яненко. Завдяки Квітці-Основ’яненку українська нація отримала повноцінну літературну прозу, що створила фундамент для класичної української літератури, на якому згодом виросли твори Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського.

    ☝ Немовлям внаслідок хвороби Григорій утратив зір. Ні лікарі, ні знахарі нічого не могли вдіяти, та у 6 років раптом прозрів. Мати повезла його на прощу до чудотворної ікони Озерянської  Божої Матері, за 30 км від Харкова. У храмі хлопець раптом спитав: «Матусю, а що то за образ?» «Хіба ж тобі видно?» – здивувалася мати. «Так, мені розвиднілося», – відповів хлопчина.

     ☝ Цікаво, що в свої 27 став послушником Старо-Харківського Преображенського монастиря за 8 км від Харкова та збирався постригтися в ченці ще вісім років до того, але тоді батько не дав на це дозволу. Послушництво не завадило його звичкам: у келії стояло фортепіано, на якому Квітка складав духовну музику. Але ченцем він так і не став.

    ☝ Якщо «Енеїда» Котляревського показала, що українська мова ідеально підходить для написання літературних творів, то Григорій Квітка першим створив повноцінний жанр епічної прози, змусивши світ зачитуватися нею вже 300 років, перекладати його повісті, водевілі і історичні розповіді про Україну на десятки мов світу.

    ☝Першим твором письменника в прозі стала його відома повість «Маруся». Варте уваги, що підставою для написання твору стала дискусія з приводу художнього потенціалу української мови. І цю суперечку письменник точно виграв.

 ☝Він автор перших серйозних художніх творів, написаних літературною українською мовою. Своєю творчістю Квітка-Основ’яненко змусив замовкнути останніх скептиків у середовищі інтелігенції Російської імперії, які вважали до цього часу українську «народну» мову непридатною для повномасштабної літературної творчості, за винятком хіба що жартівливих творів.

 ☝Найвищими ж досягненнями Квітки-Основ’яненка вважаються комедія «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», яка за сюжетом і характером персонажів передувала появі «Ревізора» Гоголя, соціально-побутові комедії «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик», а також невмируща «Конотопська відьма2.

    ☝Його твори одними з перших репрезентували українську літературу не тільки в колишній Російській імперії, а й в Європі.

    ☝ Як громадській діяч, Квітка-Основ’яненко брав участь у підготовці та відкритті Харківського університету, обіймав посаду директора Харківського театру, брав участь майже у всіх важливих освітньо-культурних починаннях, зокрема, був ініціатором видання журналу «Украинский вестник», альманахів «Утренняя звезла» і «Молодик», першої збірки українських прислів’їв і приказок.

ЦАРІВНА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

27 листопада виповнюється 160 років років від дня народження видатної української письменниці, людини незвичайної долі, яка заслужила всенародну пошану, любов і визнання – Ольги Кобилянської. Вона є автором повістей, численних оповідань, новел, а також нарисів про життя.

Цікаві факти з біографії Ольги Кобилянської

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Ґура-Ґуморулуй у багатодітній шляхетній сім’ї, де виховувалося 7 дітей.

Уся родина Кобилянських не володіла українською мовою. З дитинства вона знала досконало польську та німецьку мови, якими розмовляли в її родині. Та як і мати, Ольга згодом вивчила українську.

Ця дівчина була справжньою модницею. Вона мала гарну тонку фігуру, в одязі віддавала перевагу чорному кольору.

Письменниця добре малювала, грала на різних музичних інструментах (а навчилася грати на слух). Любила коней і чудово їздила верхи. Але мала вона і шкідливі звички – дівчина курила…

Перші вірші та оповідання О. Кобилянська писала німецькою мовою з 13-14 років.

Ольга Кобилянська підписувалася “Кобилянська”, бо саме таке написання започаткував її батько.

Вона не любила своїх знімків. Та фотографувалася не так уже й рідко, як на ті часи.

Ольга Кобилянська мала прийомну дитину (позашлюбну доньку одного із братів). Рідна матір покинула дівчинку та відправилась до Відня. Все життя Олена прожила разом з Ольгою, саме її називала матусею. У старості, коли мала сили Кобилянська розповідала чудові казки своїм онукам.

Письменниця мала добру пам’ять і могла декламувати твори із «Кобзаря» кілька годин.

Особисте життя письменниці було нещасливим. Ольга Кобилянська дуже кохала Йосипа Маковея, але той не відповів їй тим же почуттям.

Найвідоміші твори Ольги Кобилянської, які вважаються класикою української літератури – «У неділю рано зілля копала», «Земля», «Царівна», «Ніоба», «Юда», «Людина».

Кобилянська сама заробляла собі на життя, на власні кошти купила будинок (чим неймовірно пишалася). У 70 років вона стала фанаткою німого кіно. Тоді, у 30-х роках вона мешкала в Чернівцях і не пропустила жодної кіноновинки.

Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 р. в Чернівцях.

МАЙСТЕР УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

25 листопада минає 185 років від дня народження українського письменника, етнографа, фольклориста, перекладача, педагога Івана Нечуй-Левицького.

        «Пишу те, що бачив і що знаю,
              А чого не знаю, за те не берусь».
                                       І. Нечуй-Левицький.

Народився Іван Нечуй-Левицький (справжнє прізвище – Левицький) 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії (нині Черкащина), в сім’ї сільського священника.

У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.

У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.

Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем. 1861 року вступає до Київської духовної академії.

1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.

Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати. З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів. Потрапляє під таємний нагляд жандармерії. 1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.

До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.

Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.

Найвідоміші твори Нечуя-Левицького: «Бурлачка», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», “Хмари”, “Старосвітські батюшки та матушки”, «Шевченкова могила» та інші.

КЛАСИК УКРАЇНСЬКОЇ БАЙКИ

26 вересня подільська земля відзначає 130-річницю від дня народження відомого українського байкаря Микити Павловича Годованця.

Письменник, немов могутній дуб-красень, усім своїм корінням, всім людським єством був нерозривний з рідною землею, особливо з Поділлям. І ця земля щедро платила любов’ю сівачеві розумного, доброго, вічного, надихала, вселяла віру і надавала нові сили.   М.П.Годованець народився 26 вересня 1893 р. у с. Вікнина на Кіровоградщині (нині Гайсинський район Вінницької області). Закінчивши Степашківську вчительську школу працює вчителем в Орлівці, потім – у Бубнівці на Гайсинщині. Навчає селянських дітей, пробує писати вірші.

Мобілізувавшись із армії, їде до Києва, де влаштовується на підготовчі курси для вступу в університет, а водночас – і на кооперативні курси, де готували кадри споживчої кооперації. Незабаром одержав призначення інструктором споживчої кооперації у Кам’янець-Подільський. За певних обставин він лише в листопаді 1918 р. нарешті потрапив у Кам’янець-Подільський. Гарне старовинне місто одразу причарувало письменника. Та невдовзі він повертається до вчителювання. Влаштовується в Голосківську школу, що неподалік Кам’янця-Подільського. Одночасно співробітничає в редакції журналу “Сільська біднота”. Пише байки, вірші, друкується. Відтак переїжджає до Вінниці, Харкова, Києва.

А далі – тривала перерва, яка розтяглася на довгих два десятиріччя: вже відомий та той час письменник відбував термін покарання на Колимі. Перебував він там з 1937 по 1942 рр. У вересні 1957 р. Микиту Павловича було реабілітовано. В 1954 р.  власті дозволили письменнику переїхати на Хмельниччину і поселитися у Кам’янці-Подільському.

Одна за одною з’являються нові збірки творів, а також перекладів і переспівів. До кінця життєвого і творчого шляху їх назбиралося понад 30 – більше тисячі художніх творів.

27 серпня 1974 р. М.Годованець відійшов у вічність. Похований він на старому міському кладовищі м. Кам’янця-Подільського.

КЛАСИК ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

5 вересня минає 100 років від дня народження видатного українського поета і перекладача Григорія Пилиповича Бойко.

Григорій Бойко народився 5 вересня 1923 року в селі Оленівка на Донеччині. Закінчив місцеву сільську семирічку, а потім вчився в Оленівській рудниковій школі, до якої щодня потрібно було діставатись по декілька кілометрів пішки і потягом.

Закінчення школи припало на рік початку Другої світової війни, тож Грицько пішов на передову захищати рідну землю. Спочатку був рядовим, а потім став офіцером-зв’язківцем. У боях під Сталінградом був поранений і контужений. За бойові подвиги удостоєний декількох нагород.

Після завершення війни Григорій Бойко вступив на літературний факультет Донецького педагогічного інституту. Закінчив його 1949 року з відзнакою. Після цього декілька років працював  в обласній газеті «Радянська Донеччина».

1950 року вийшла перша збірка віршів Г. Бойка під назвою «Моя Донеччина». Це були вірші для дорослих. Але вже наступна збірка, що вийшла через рік, містила поезію для дітей і називалась «Будем шахтарями». Відтоді поет писав лише для дітей.

Поезія Грицька Бойка відрізняється особливим гумором, що по-доброму висміював вади дитячого характеру, такі як хвалькуватість, бешкетництво, задавання, підлабузництво, вередливість, балакучість тощо.

Окремі збірки поета присвячені рідній Донеччині – «Будем шахтарями», «Ми з Донбасу», «Шахтарочка». В деяких творах Г. Бойко розповідав дітям про їхніх ровесників з-за кордону, наприклад, «Два хлопчики Сміти», «Славків гість», «Діти Чилі».

Грицько Бойко займався також перекладами. Так, для дітей він переклав твори С. Маршака, К. Чуковського, А. Барто, С. Михалкова та багатьох інших поетів.

Помер письменник 25 вересні 1978 року.

ЦІКАВІ ФАКТИ З ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКА

• Писати вірші почав ще в школі, а опубліковані вони були, коли хлопцю було лише 15 років.
• За все життя змінив 65 місць роботи.
• Грицьку Бойку належать скоромовки-спотиканки, які вчать правильної вимови, а також змушують сміятися і думати, збуджують цікавість та увагу;
• Г. Бойко відомий також як поет-пісняр. Він є автором понад 400 пісень для дітей, найвідомішими серед яких є «Ніченька-чарівниченька», «Вишневий цвіт», «На місточку», «Соловейку, щебечи!»;
• Поет створив багато творів і для дітей дошкільного віку, які називав веселинками й мініатюрами. В них діти могли більше дізнатись про навколишній світ, природу, тварин;
• Грицько Бойко писав також і казки-п’єси, наприклад, «Космічна подорож» та «Про Андрійка і Терпця».

Джерело: https://dovidka.biz.ua/gritsko-boyko-b-ograf-ya-dlya-d-tey-ta-ts-kav-fakti-skorocheno

МИТЕЦЬ ВИСОКОЇ ГІДНОСТІ І ТВЕРДОСТІ ДУХУ

29 серпня минає 155 років від дня народження Людмили Старицької-Черняхівської - письменниці, літературного критика, громадського діяча.

Людмила Старицька народилася 29 серпня 1868 року в Києві в сім'ї відомого письменника, драматурга і громадського діяча Михайла та Софії Старицьких. Мама була рідною сестрою композитора Миколи Лисенка. Чоловік — Олександр Черняхівський.

Про дитячі роки письменниця писала: «Наше покоління — виключне покоління: ми були першими українськими дітьми. Не тими дітьми, що виростають в селі, в рідній сфері стихійними українцями, — ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку».

Навчалася в київській приватній гімназії Віри Миколаївни Ващенко-Захарченко. Гімназистки видавали рукописний журнал, до якого Людмила Старицька написала повість «За Україну» та сатиричні вірші про директрису та її чоловіка. У 1888–1893 роках брала активну участь у роботі літературного гуртка «Плеяда»

Уроки Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. Відвідала на засланні Михайла Грушевського.

У квітні 1917 року Старицьку обрали до Української Центральної Ради. У травні 1917 року брала участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний театр», входила до його президії. Як представниця Міністерства освіти 22 жовтня 1918 року виступила з промовою на урочистому відкритті Кам'янець-Подільського державного українського університету. 1919 року стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради Українських жінок у Кам'янці-Подільському. У 1920-тих роках працювала у ВУАН.

Письменницю заарештовано 14 січня 1930 року і звинувачено в приналежності до так званої Спілки визволення України (СВУ). Допити велися у в'язниці на Холодній Горі в Харкові.

Ось кілька витягів з власноручних свідчень Старицької-Черняхівської, датованих 27 січня 1930 року: «…На засіданні виступали з промовами Єфремов — він казав про загальну організацію українських суголосних сил і про організацію суголосних елементів селянства. Чехівський казав про політичне значення Української церкви, Гермайзе — про залучення до організації пролетаріату, Дурдуківський про об'єднання учительства, розуміється, з відомою, вгорі зазначеною метою, я казала про роль інтелігенції і про необхідність поставити її на чолі організації. Але на цьому зібранні я не чула ні слова про організацію БУД і про назву СВУ, що нею було охрещено нову організацію.

…З цього часу, себто з часу цих двох зібрань, організаційного зв'язку межи мною і

рештою членів, обраних на першому засіданні, не було. Я стрічалася з ними яко з своїми добрими приятелями і на вечірках у себе, і в родині Єфремова, а не яко з членами організації, ні про які директиви я нічого не чула, в жодних організаційних зібраннях участи не приймала.

…Отже, тому що Україна, пригнічена 250-літнім пануванням російського царату, не надбала потрібних культурних вартостей, першим завданням, на мою думку, була й буде культурна праця. Особисто ж до мене я вважаю за краще в міру сил моїх і можливостей працювати на придбання Україні культурних вартостей, ніж бути статистом в непевній політичній організації».

Згідно з вироком особливого складу Верховного Суду УСРР від 19 квітня 1930 року, Старицьку-Черняхівську звинувачено в тому, що вона: «а) у період 1926–1929 років була членом центру СВУ і провадила керівну організаційну діяльність, згідно з програмою і завданням організації; б) здійснювала зв'язок центру СВУ з представниками деяких чужоземних капіталістичних держав…»

Письменницю засуджено до 5 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 3 роки. 4 червня 1930 року Старицьку-Черняхівську звільнено з-під варти і строк замінено на умовний. Після звільнення вислана до міста Сталіно (нині Донецьк). Займалась перекладацькою діяльністю. У 1936–1941 роках жила у Києві.

...Липень 1941 року. Німецько-нацистські війська рвуться до Дніпра й Києва, вони вже окупували значну частину України. Проте й цей трагічний перебіг подій не змусив «надпильні» органи НКВД припинити або ж хоча б послабити невтомні пошуки «ворогів народу», «прихованих шпигунів», «ворожих агентів», «таємних фашистських диверсантів» тощо. І ось, можливо, найбільш приголомшливий приклад: 20 липня 1941 року за сфальсифікованими звинуваченнями були заарештовані видатні діячі української культури — академік Агатангел Кримський (його схопили на Черкащині у власному будинку) та Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська, блискучий драматург, прозаїк, мемуарист, визначний громадський діяч, донька класика вітчизняної літератури Михайла Петровича Старицького. Цій дивовижній жінці було вже 73 роки, здоров’я її було підірване важкими випробуваннями (коли згадати, що вона втратила єдину, безмежно кохану доньку Вероніку, яку розстріляли у вересні 1938 року сталінські кати, єзуїтськи сповістивши перед цим матір, що Вероніка, мовляв, жива, їй винесено вирок: «10 років без права листування» і вона відбуває строк у одному із сибірських або уральських жіночих спецтаборів; не витримавши такого удару, помер чоловік Людмили Михайлівни, Олександр Черняхівський — коли згадати все це, то йдеться воістину про «ходіння по муках»!), але ніщо не могло зупинити нелюдську репресивну машину.

У постанові про арешт Людмили Старицької, зокрема, стверджувалося таке: «Зараз Старицька-Черняхівська германофільськи налаштована, чекає на прихід німців до Києва. Разом із своєю сестрою Стешенко Оксаною та націоналістом Іринархом Черкаським (раніше заарештовувався) розробляють план своєї діяльності у так званому «Українському уряді», який, на їхню думку, створить Гітлер у Києві. Згідно з цим планом, вони візьмуть на себе керівництво культурним фронтом в Україні, все решта має бути зосереджене в руках німців». Людмила Михайлівна, яку було піддано виснажливим допитам, категорично заперечила ці звинувачення. Проте механізм знищення працював бездоганно навіть і у військовий час. Людмилу Старицьку-Черняхівську разом із групою інших репресованих (академіком Агатангелом Кримським, молодшою сестрою письменниці Оксаною Стешенко, Іринархом Черкаським, Андрієм Ярошевичем) вантажівкою вивозять до Харкова. 14 вересня 1941 року офіцер держбезпеки, дехто Кокостіков пред’явив Людмилі Михайлівні звинувачення в тому, що вона, будучи «активною українською націоналісткою, протягом ряду років провадила антирадянську націоналістичну діяльність» (знову, як і багато років до цього, і багато десятиріч по тому, карателі використовують ярлик «націоналізму!). Наступ гітлерівців на Харків стрімко розвивався, суд над обвинуваченими українськими інтелігентами відкладають (а чи цілком серйозно планувався цей суд узагалі?), заарештованих, серед них і Людмилу Михайлівну, терміново вивозять у так званому «телячому вагоні» на відстань 2500 кілометрів, у Казахстан, до Акмолінська. 73-річна письменниця не витримала знущань, принижень, холоду й голоду — дорогою вона померла...

Після війни навіть ті ж самі «чекістські» органи фактично були змушені визнати, що «справа Старицької» є, по суті, цинічною фабрикацією. Ось що записано у «постанові від 31 липня 1948 року про припинення слідства у справі № 070447 за звинуваченням Старицької-Черняхівської Людмили Іванівни» (помилка байдужого слідчого. — І. С.). «У процесі слідства ніяких даних про приналежність її до антирадянської націоналістичної організації виявлено не було, а з наближенням лінії фронту Старицька-Черняхівська з Києва була етапована для подальшого слідства вглиб Радянського Союзу. Даних про місцезнаходження Старицької-Черняхівської через родинні та інші зв’язки сьогодні не встановлено; також у справі немає матеріалів про її втечу з-під варти. Майор МГБ УРСР Тоцький». Звичайно, в МГБ були люди, які добре знали про те, що насправді сталося з Людмилою Михайлівною.

А втім, радянські тоталітарні каральні органи (як це траплялося дуже часто) добре знали, кого вони вбивають. Сталінських сатрапів абсолютно не цікавили величезні заслуги перед українською національною культурою Людмили Старицької-Черняхівської — автора досконалих історичних драм «Гетьман Дорошенко», «Іван Мазепа», «Останній сніп», повістей «Діамантовий перстень», «Жива могила», перекладів із Гейне, Рилєєва, Надсона, мемуарів «Двадцять п’ять років українського театру, «Хвилини життя Лесі Українки», «Спогади про Миколу Лисенка», «Володимир Самійленко», — так само, як і нічого для них не важило ім’я великого митця Михайла Старицького, батька мучениці. Проте цим катам, поза сумнівом, були дуже добре відомі слова Людмили Михайлівни з її промови пам’яті загиблих юнаків-героїв Крут, виголошеної у березні 1918 року: «Каїн, Іуда і большевик — три людські потвори, три звіра, що викинула на світ Божий якась страшна безодня. Ні, і те порівняння неправдиве! Каїн убив брата, але сам вжахнувся свого злочинства і як безумний кинувся тікати від братнього трупа; Іуда продав Христа, але не стерпів муки сумління і «удавився» сам. А большевик перед смертною карою, перед розстрілом одрізав носи, вуха, проколював очі, випускав тельбухи, добивав недострелених прикладами по голові, мов скажених собак, і тішився мукам своїх братів». Вогняні слова... Зрозуміло, що ні забути, ні пробачити таке духовні й політичні спадкоємці крутійських убивць не могли.

У серпні 1989 року Людмилу Михайлівну разом з іншими учасниками «показового процесу СВУ» в Харкові посмертно реабілітував пленум Верховного Суду УРСР.

Служіння Україні ніколи не було для Людмили Михайлівни таким собі засобом самоствердження, задоволення власних амбіцій (до речі, саме це слово «амбіція» якось непомітно змінило забарвлення з негативного на цілком позитивний; гарний приклад — модне слово «амбітний», вживане щодо людини, проекту, наміру тощо).

Ні, від початку життєвого шляху ця унікальна жінка ясно розуміла, що відданість власному народу — це свідомий вибір страждань, невдячної, важкої праці (в умовах байдужого, а то й ворожо налаштованого оточення). Проте перед очима дівчини був вражаючий приклад великого батька, приклад матері, Софії Віталіївни Лисенко, рідної сестри корифея української класичної музики Миколи Лисенка.

Страшний поворот історії: спадкоємиця роду Рюриковичів (адже саме від царської родини Рюриковичів відраховували свій родовід Старицькі, принаймні, про це свідчать сімейні перекази) гине під жорнами каральної тоталітарної машини, гине у табірному спецпоїзді.

ЛІТЕРАТУРНА СТЕЖКА ВАСИЛЯ БАРКИ

16 липня минає 115 років з дня народження Василя Барки – українського письменника і перекладача, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки.

Василь Барка (справжнє ім'я Василь Костянтинович Очерет) народився 16 липня 1908 році у селі Солониці Лубенського повіту Полтавської губернії.

Василь закінчив три класи початкової школи. Захоплювався літературою, творчістю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника.

У 1927 р. Василь Барка закінчив Лубенський Педагогічний технікум, 1940 р. успішно захистив дисертацію у Москві. Потім читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету.

Перші твори опубліковані в 30-х роках, на жаль, загинули під час війни . У 1941 році поет добровольцем іде у «народне ополчення», а в 1943 мобілізований на роботи в Німеччину. Після розгрому Берліна, у 1945 році, разом з іншими вигнанцями-втікачами письменник здійснив 1000-кілометровий перехід до Аугсбургав табір «Ділі». Там поет почав свій перший прозовий роман «Рай», який вийшов у Нью-Йорку в 1953 р. В Німеччині виходять збірки віршів Апостоли, Білий світ.

У 1950 році за офіційним дозволом Василь Барка переїздить до Америки, де працює над історією української літератури.

Одним з найвідоміших творів автора є роман Жовтий князь — написаний протягом 1956 -1961 років. Вперше опубліковано у Нью Йорку в 1963 році. В Україні вперше видано лише в 1991 році .

Найголовнішими творами у своєму доробку автор вважав: роман-притчу «Спокутник і ключі землі», епічну поему Судний степ, поетичні збірки Океан, «Свідок сонця шестикрилий», драматичну поему Кавказ.

Помер видатнийукраїнський письменник у Глен Спей (українському поселенні неподалік від Нью-Йорка) 11 квітня 2003 року.

ПРАВДИВИЙ ТА ДОСІ АКТУАЛЬНИЙ

125 років від дня народження німецького письменника Еріха

Марія Ремарка

22 червня 1898 року народився Еріх Марія Ремарк – визначний німецький письменник. Він є і залишається одним з ключових письменників XX століття, видатний представник "втраченого покоління". Пізнавши гіркоту війни, безвихідь життя повоєнних емігрантів і тяжкість звичайної праці, Ремарк не зламався і вміло реалізував увесь набутий досвід у романах. Твори Е. М. Ремарка користувалися неймовірною популярністю у післявоєнні роки і сьогодні не менш популярні. Його персонажі — мужні фронтові офіцери, полонені концтаборів, які не втрачають надію, і знедолені мігранти. Книги Еріха Марії Ремарка справедливо вважаються найкращими творами минулого століття.

Факти з біографії Е. М. Ремарка

☝При народженні він отримав друге ім’я «Пауль». Пізніше, коли його мати, Анна Марія, померла, приголомшений цією трагічною подією письменник змінив друге ім’я «Марія» в пам’ять про неї.

☝За своє життя він змінив безліч професій — бухгалтер, торговий службовець, продавець надгробків, викладач гри на фортепіано і безліч інших.

☝В юності Ремарк планував стати вчителем.

☝Один час Ремарк зустрічався з однією з найзнаменитіших актрис XX століття — Марлен Дітріх. Однак, пізніше він одружився на іншій жінці, яка була колишньою дружиною Чарлі Чапліна.

☝У 1933 році творчість Ремарка в Німеччині було заборонено, а його книги спалювалися студентами на демонстраціях. Німецьке товариство звинувачувала письменника в тому, що він зраджує пам’ять героїв Першої Світової війни.

☝Переїхавши з Німеччини до Швейцарії, Еріх Марія Ремарк «офранцузив» своє прізвище, змінивши її написання з «Remark» на «Remarque».

☝У 1931 році його номінували на Нобелівську премію з літератури за його знаменитий роман «На Західному фронті без змін», але в підсумку кандидатуру Ремарка відхилили через протидії Союзу німецьких офіцерів.

 ☝Сам себе літератор називав «войовничим пацифістом».

☝Деякий час після закінчення Першої Світової війни він жив у циганському таборі.

☝Сестра Ремарка в 1943 році була арештована в Німеччині за звинуваченням у антивоєнної діяльності, після чого засуджено і страчено. Письменник дізнався про її загибель лише після закінчення війни, і присвятив їй свою книгу «Іскра життя».

☝Знятий за його романом «На Західному фронті без змін» в 1930 році фільм отримав цілих два «Оскара». Отримав за екранізацію чимало грошей Е. М. Ремарк витратив значну їх частку на придбання картин знаменитих художників, у тому числі Ренуара і Ван Гога (цікаві факти про Ван Гога).

☝Ще під час Першої Світової війни був покликаний в армію Ремарк побував на фронті, де отримав кілька поранень. Його навіть приставили до нагородження Залізним хрестом першого ступеня, але він демонстративно відмовився від почесної нагороди і повернувся на фронт виконувати свій обов’язок.

☝Письменник був неодноразово одружений. З першою дружиною стосунки у нього не склалися, що не завадило йому допомогти їй емігрувати спочатку до Швейцарії, а потім і в США. Крім того, він до кінця життя виплачував їй грошову допомогу, а також заповів велику суму грошей.

☝Все життя Еріх Марія Ремарк виглядав стильно, незалежно від обставин. Побачити його без краватки було практично неможливо.

☝Під час Другої Світової війни Йозеф Геббельс, головний пропагандист гітлерівської Німеччини, розгорнув проти Ремарка велику кампанію, покликану дискредитувати його і очорнити його ім’я.

☝Протягом усього життя Еріх Марія Ремарк мав слабкість до предметів старовини. Купивши собі будинок у Швейцарії, він обставив його старовинними предметами інтер’єру.

☝Сам письменник стверджував, що джерелом натхнення для нього є музика.

☝У США Ремарк провів дев’ять років, перш ніж повернувся, нарешті, до Європи.

☝Творчість Еріха Марії Ремарка часто порівнюють з творами іншого представника «втраченого покоління» — Ернеста Хемінгуея.

☝Німеччина позбавила його громадянства, і, незважаючи на те, що в 60-х роках XX століття Ремарк отримав кілька почесних німецьких нагород, громадянство йому так і не повернули.

ЗАХОПЛИВИЙ СВІТ КНИГ БОРИСА КОМАРА

95 років від дня народження українського дитячого письменника і перекладача Бориса Комара

    Народився в с. Хвощевка Хорольського району Полтавської області. Хлопчик рано осиротів, втративши матір, і до 1941 року навчався в місцевій семирічній школі. У ній за завданням літературного гуртка збирав народні пісні, загадки, прислів'я та приказки.

Учасник Великої вітчизняної війни, нагороджений медалями та Почесною Грамотою, а також Грамотою Президії Верховної Ради України. Після закінчення Хорольської середньої школи в 1946 році поступив в Харківський державний університет ім. М. Горького, а через рік переїхала до Києва і продовжив навчання на філологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працював у редакціях журналів "Ранок", "Дніпро", "Зміна", у видавництвах "Молодь", "Дніпро", "Радянський письменник". Лауреат Республіканської літературної премії ім. Лесі Українки за повісті "Бджолиний мед" і "Мандрівний вулкан". Був відповідальним секретарем Спілки письменників України по роботі з молодими авторами.

Дружив з багатьма відомими українськими письменниками, особливо з Павлом Загребельним, який, до речі, познайомив Бориса з його майбутньою дружиною. Сам перекладає з російської та білоруської мов, і його твори були перекладені на російську, білоруську, казахську і латиську мови.

Перше оповідання "Найкращий подарунок" опублікував в альманасі для дітей "Ранок" у 1951 році, а через 5 років вийшла і його перша книга "Незвичайна полювання". Борис Комар — автор повістей та оповідань для дітей: "Босонога ватага" (Босоногая ватага, 1958), "Векша" (1960), "Ключі" (1962), "В листопадову ніч" (1963), "Як Горобець переміг Наталочку" (1964), "Весела дорога" (1966), "Поворотний круг" (1969), "Уперте теля" (1970), "Диваки" (1974), "Бджолиний мед" (1976), "Білка", а також фантастичної повісті "Мандрівний вулкан" (1980).

БЕЗ СЛОВА ВІЧНОСТІ НЕМАЄ...

100 років від дня народження українського письменника

Василя Земляка

Народився Василь Сидорович Земляк (справжнє ім’я — Вацлав Вацек) 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінничині в селянській родині. Його дитинство пов’язане із селом Миколаївка,  де він закінчив чеську семирічку. Навчаючись у школі Василь дуже любив читати, тоді ж написав перші свої вірші, п'єси, оповідання. Згодом вступив до Харківського авіаційного училища, мріючи стати льотчиком. Але війна перервала навчання: вісімнадцятирічний юнак потрапив на фронт. Дуже скоро Василь став командиром партизанського взводу, а згодом кінного загону імені О. Суворова.

У роки німецько-радянської війни партизанив, працював у підпіллі, саме у цей час і з’являється псевдонім Василь Земляк. З травня 1946 до серпня 1951 року Василь Земляк працює у редакції обласної газети «Житомирщина».

Потужний талант письменника, наснажений любов’ю до рідної землі та ненавистю до фашистських окупантів, проявився у романах «Лебедина зграя» та «Зелені млини», повістях «Рідна сторона», «Кам’яний брід», «Гнівний Стратіон». «Підполковник Шиманський» тощо.

За його сценаріями створено художні фільми: «Вавилон-ХХ» (роман «Лебедина зграя»), «Люди моєї долі», «Олесь Чоботар», «Останній патрон», «Дочка Стратіона».

Письменник Василь Земляк збагатив українську і світову літературу значним і дорогоцінним набутком. Його твори надруковані величезними тиражами в Україні та у перекладах іншими мовами. Письменник залишив помітний слід на рідній землі.

Неповторний світ дитинства

90 років від дня народження українського письменника-прозаїка Віктора Близнеця

Близнець Віктор Семенович (10 квітня 1933 — 2 квітня 1981) — український письменник-прозаїк. 1988 року письменникові Близнецю Віктору Семеновичу посмертно було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки, а 2003 року Міжнародним освітнім фондом імені Ярослава Мудрого започатковано Літературну премію «Звук павутинки» імені Віктора Близнеця.

Найталановитішими і найпопулярнішими вважаються книжки Віктора Близнеця для дітей. Усе написане Віктор Семенович пропускав через свою душу і серце. Герої його творів усвідомлюють себе особистостями, знають, що таке справжня дружба, готові захистити слабшого, живуть у злагоді з довкіллям.

Відкриття Олега Буценя

100 років від дня народження українського дитячого письменника, поета Олега Буценя

  Олег Буцень народився 1923 року в Києві. Дитинство його пройшло у веселих розвагах і цікавих походах. Хлопчик захоплювався моделюванням літаків, робив радіоприймачі, любив малювати і, звісно, зачитувався книжками. Мандруючи стежками рідного краю, він мріяв про подорожі — не менш як у джунглі Африки чи на Південний полюс. „Та не так часто діється, як в дитинстві мріється”, — любив повторювати в зрілому віці Олег Васильович. Тільки закінчив десятирічку, як почалася війна. Усі мрії дитинства змінилися на шинель і гвинтівку. Після закінчення Тбіліського авіаційного училища юнак воював на фронтах Вітчизняної війни аж до Дня Перемоги. Демобілізувавшись, він вступив на філологічний факультет Київського університету. Після його закінчення працював учителем української мови і літератури в Бережанському педагогічному училищі на Тернопільщині, потім — у дитячій редакції Українського радіо, у видавництві „Веселка”.

Олег Буцень ще з дитинства писав вірші. Постійні зустрічі з дитячою аудиторією спонукали його писати для дітей. Це були здебільшого оповідання і казки.

Письменник любив ділитися з друзями своїми планами, спостереженнями. „Знаєте, — розказував він, — був нещодавно в лісі. Лежу під сосною, на небо дивлюся, замислився. Раптом: кап, кап... Що за дивина? Небо як вимите, ані хмаринки. А тут дощ!

Приглядаюся — аж то мурахи капають! Поспішають, бач, до хати, поки сонце не сіло. Без парашутів стрибають. Напишу...” І написав оповідання „Наше відкриття”.

Багато відкриттів зміг би ще зробити Олег Буцень, та важка недуга передчасно зламала його. Відійшов письменник за святу межу, залишивши нам свої твори. Його оповідання та казки ввійшли у книги „З ранку до вечора”, „Не варто ображатись”, „Так чи не так?” та інші.

Творам Буценя притаманні простота й прозорість, сердечність і щирий оптимізм, м’який гумор. І трохи смутку. Бо його твори – це він сам, такий лагідний і привітний, такий душевно сильний, хоч завжди тяжко хворий.

МАР'ЯНА САВКА - поетеса, дитячий письменник, літературознавець публіцист, головний редактор "Видавництва Старого Лева".

"З дитинства мене оточувало дуже багато книжок, бо мої батьки мали гарну бібліотеку. Кілька полиць були моїми - з найкращими дитячими книжками, які тоді лишень можна було знайти і придбати. Мені так подобалося читати, що я собі мріяла й про якусь таку професію. Сиди собі, читай! Але ж ви знаєте, що мрії збуваються. Тепер я і пишу книжки, і видаю, і, звичайно ж читаю! І це справжня насолода!"

Мар'яна Савка

Савка Мар’яна Орестівна народилася 21 лютого 1973, м. Копичинці, Тернопільської області — українська поетеса, дитяча письменниця, літературознавець, публіцист, головний редактор і співзасновник "Видавництва Старого Лева".

У юності займалася співом і театром. Закінчила у Львові університет — українську філологію. У студентські роки належала до жіночого літературного угруповання ММЮННА ТУГА (за першими літерами імен: Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська, Юлія Міщенко, Наталка Сняданко, Наталя Томків і Анна Середа; ТУГА — "Товариство усамітнених графоманок").

Автор поетичних збірок "Оголені русла" (1995), "Малюнки на камені" (1998), "Гірка мандрагора" (2002; книга стала лауреатом ІХ Форуму видавців у Львові), "Кохання і війна" — у співавторстві з Маріанною Кіяновською (2002), "Квіти цмину" (2006), "Бостон-джаз" (2008), "Тінь Риби" (2010) монографічного дослідження української еміграційної преси на теренах Чехословаччини та кількох книжок для дітей. Поезія друкувалася в таких літературних журналах та альманахах: "Сучасність" (Київ), "Світовид" (Київ — Нью-Йорк), "Кур’єр Кривбасу" (Кривий Ріг), "Четвер" (Івано-Франківськ; Львів), "Плерома" (Івано-Франківськ), "Nemunas" (Вільнюс), "Королівський ліс" (Львів), "The Ukrainian Quarterly" (New York) та ін. Присутня в кількох поетичних антологіях, зокрема в антології одинадцяти поеток "Ми і Вона" та антології "Метаморфози. Десять найкращих українських поетів останніх десятих років".

Поезія М. Савки перекладена польською, англійською, білоруською, російською, литовською мовами. Член АУП і НСПУ. Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Василя Стуса за книги поезій (2003). Збірка «Оптика Бога» в оформленні творчої майстерні «Аґра́фка» отримала золото у номінації «Книга і видавнича ілюстрація» на головному щорічному європейському конкурсі European Design Awards (ED-Awards).

Також Мар’яна Савка – активна громадська діячка, членкиня Ради Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, віце-президент літературної премії «Великий Їжак». Членкиня Асоціації українських письменників, Національної спілки письменників України й Українського ПЕН. Лідерка музичного гурту-тріо «Мар'яничі».

Марія Пригара - дітям!

20 лютого виповнюється 115 років від дня народження української письменниці, поетеси і перекладачки Марії Пригари

Даруй мені, доле, надію єдину,

Мов промінь незгасний, омитий грозою,

Що теж я на стежці лишила іскринку,

Що теж я у світі була не чужою.

                          

Марія Пригара

Понад п’ятдесят років свого творчого життя Марія Пригара присвятила дітям. Вона писала і для дорослих, але саме «дитячі» твори принесли письменниці читацьку любов. 

    Майбутня літераторка народилася у Москві, в родині медиків. Невдовзі помер батько, мати з дівчинкою переїхали до Криворіжжя.  Вітчим, Аркадій Михайлович, був великим шанувальником козацької минувшини: співав старовинні пісні, добре знав українську історію. Ще дуже любив творчість Тараса Шевченка – не раз декламував доньці  уривки з його поем.    

    Марійка  з раннього дитинства почала римувати, навіть твори зі шкільних предметів часом  писала віршами. 

  На початку 20-х років родина оселилася у Білій Церкві. Однак дівчина захворіла на сухоти, довелося переїхати до Одеси – у сприятливіший клімат. Хоча мама воліла, аби Марійка стала медиком, юна поетеса обрала літературний шлях. Вступила до  Одеського інституту народної освіти. Познайомилася з письменником І.Микитенком, який і привів її до літературної студії «Гарт».  Перший вірш М. Пригари – «Повстанець» — з’явився 1924 р. в газеті «Червоний степ».

    Повернувшись до Києва, Марія закінчила Інститут народної освіти, працювала в газеті «Пролетарська правда», затим оселилася в тодішній українській столиці – Харкові.  1029-30 рр. видала книги для дітей «Весна на селі», «Дитячий садок», «Товариш урожай», почала перекладати твори зарубіжних авторів. Завдяки М.Пригарі  українські діти читали рідною мовою твори К. Чуковськогого, С. Маршака,  Агнії Барто, Л. Кассіля.

    Почалася Друга світова. У перші дній війни на фронт вирушив  Маріїн чоловік — військовий лікар. Пригара з мамою та двома доньками евакуювалися до Саратова, працювала на українській радіостанції, що транслювала програми для мешканців окупованих територій.

   1944 р. письменниця повернулася до Києва. Була тяжко вражена виглядом столиці: Київ лежав у руїнах. Працювала  заступником редактора дитячого журналу «Барвінок», створювала читанки, писала казки, вірші для дітей та дорослих, п’єси для шкільних театрів. Займалася громадською роботою. 

 Згодом захопилася народною творчістю, написала низку «дитячих» оповідань за мотивами українських дум. Особливо популярною стала історична повість  «Михайлик — джура козацький».

1978 р. вийшов друком двотомник творів М.Пригари. Перший том — «Вірші та казки», другий – «Повісті та оповідання». Видання було відзначене премією ім. Лесі Українки.

   Творчий доробок письменниці складається з понад 50 книг. Серед них – поетичні збірки для дорослих «Дорогами війни», «Напередодні», «Сестри», «Надвечір’я»; переклади – зокрема романи «Фараон» Б. Пруса, «Селяни» Р. Реймонта, «Роздоріжжя» Є. Путрамента, повісті Ванди Василевської «Вогні на болотах», «Пісня над водами» та інші.

    Але найбільше пам’ятатимуть Марію Пригару, напевне, діти – і нинішні, й їхні мами, тата, дідусі та бабусі.

https://ridna.ua/2020/02/20-lyutoho-1908-roku-narodylasya-pysmennytsya-mariya-pryhara/

Залишу вам, як сповідь серця, слово...

3 лютого виповнюється 105 років від дня народження української  поетеси, драматурга, прозаїка, члена Спілки письменників СРСР, дружини А. С. Малишка, Любові Василівни Забашти.

    Творчий доробок Любові Забашти нараховує кілька поетичних збірок, книжок прози, п'єс і драматичних поем.  Понад 50 поетичних творів талановитої авторки покладено на музику українськими композиторами. Її поетичні рядки переливаються різними кольорами, випромінюють радість і ніжність.

   

    Хоч Любов Забашта і не створювала поезій спеціально для дітей, але все ж вони займають вагому частку в її творчому доробку.

   У своїх творах для дітей Любов Забашта відкриває малюкам поезію життя шляхом проявлення у слові краси та гармонії світу.

    Разом із дитиною поетеса роззирається довкола і замість пелени буденності бачить неповторні, чарівні картини життя. Поетеса розповідає про силу духу й краси, про велич звичного довколишнього світу, його гармонійність і природну доброту.

   Її світ - світ птахів і дерев, світ гармонії, де людина бачить зразки любові та відданості, родинності та красивого життя у найглибшому, вічному значенні цього слова.  Майже всі вірші Любові Забашти - пряме звернення до квітки, пташки, дерева. Поетеса вміла зберегти у своїй творчості чистий погляд на життя.

 Крім, окремих тематичних поезій, поетеса писала загадки, примовки, вірші до свят.

Діти залюбки читають книжечку Любові Забашти "Пісня зеленого лісу", до якої увійшли вірші про красу рідної природи, про ліс та його мешканці.

БАРБАРА КОСМОВСЬКА - ПОЛЬСЬКА ПИСЬМЕННИЦЯ

Пропонуємо вам познайомитися із особистістю й творчістю популярної польської письменниці авторки книг для підлітків та дітей Барбари Космовської,  яка цьогоріч святкує своє 65-річчя.

Книги Барбари можна знайти на полицях нашої бібліотеки. Чекаємо вас у нашій книгозбірні!