Іван Карпенко-Карий - корифей українського театру та драматургії

 

     Народився Іван Тобілевич 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці поблизу Єлисаветграда (сучасного Кіровограда) в родині управителя поміщицьких маєтків. Мати мала великий вплив на дітей і прищепила їм любов до українських народних пісень, звичаїв та обрядів, театральних вистав, віршів Тараса Шевченка.

   Десятирічним Іван розпочав навчання в Бобринецькому повітовому училищі. Проте через матеріальну скруту в родині підлітку довелося перервати навчання. Кілька років Іван Карпович працював канцеляристом і писарем у повітовому суді.

     З 1864 року, після переїзду до Бобринця, Іван Тобілевич активно включився в театральний рух. Він засновує драматичний гурток, до якого запрошує Марка Кропивницького, ставить вистави українською мовою.

    У 1865 році Іван Тобілевич переїздить до Єлисаветграда, де дістає посаду секретаря поліційного управління, організовує Драматичний гурток, інсценізує українські та російські п'єси.

      У тогочасній Росії українська культура зазнавала усіляких утисків, царські укази забороняли українське друковане слово, а згодом — і організацію українських вистав. Іван Тобілевич брав активну участь у громадському русі на захист національної культури. На його квартирі збиралися передові Діячі української культури, які обговорювали важливі питання соціального і національного життя в Україні. У зв'язку з Цим його звільнили з роботи.

     1883 року, коли в Україні виникає професійний театр, Іван Тобілевич входить у театральну трупу Михайла Старицького під псевдонімом Карпенко-Карий. Тепер він мав змогу повністю віддатися театральній діяльності. Однак у 1884 році Тобілевичу було заборонено жити в Україні, піддано поліційному наглядові на три роки. Він оселився в містечку Новочеркаську. Саме тут Іван Карпович написав драми «Бурлака», «Безталанна» «Наймичка»; комедію «Мартин Боруля».

      З 1887 року Іван Карпенко-Карий жив на Кіровоградщині на власному хуторі Надія (назвав так на честь покійної дружини).

     Хутір Надія став літературно-мистецьким осередком, куди часто з'їжджалися друзі Тобілевича. Тут він написав сатиричні комедії «Сто тисяч» (1889), «Суєта» (1899), «Хазяїн» (1900), історичну трагедію «Сава Чалий» (1899).

      15 вересня 1907 року видатний український драматург і актор помер у Берліні, куди поїхав на лікування. Похований Іван Карпенко-Карий поблизу хутора Надія. Згодом син драматурга Юрій відкрив тут літературно-меморіальний музей на честь батька.

      Карпенко-Карий був не лише талановитим драматургом, а й прекрасним актором. Він створив високохудожні сценічні образи: Возного («Наталка Полтавка» Івана Котляревського), Назара Стодолі й Гната Карого («Назар Стодоля» Тараса Шевченка), Герасима Калитки і Пузиря із своїх п'єс «Сто тисяч» і «Хазяїн».

     Він невтомно працював над своїми ролями, відшліфовуючи кожен епізод до найменших деталей. Його гра була позбавлена штучної декоративності, а відзначалася простотою і життєвою правдою, проникненням у внутрішній світ героїв.