Олександр Копиленко

   Письменник - природолюб, глибокий знавець таємниць природи, майстер літератури для дітей та юнацтва, що залишив десятки книг для дитячого читача - таким постає Олександр Копиленко. Працював він у літературі 35 років, створив більше 40 книг, вклавши в них енергію душі й серця.

        Народився на Полтавщині в родині робітника - залізничника. У Костянтинограді минули дитячі роки майбутнього письменника. Підлітком йому довелося заробляти на хліб: спочатку на залізниці вантажником, а потім хлопця перевели в хімічну лабораторію дослідної станції, бо мав нахил до біологічних наук. У 1920 році навчався на природничому відділенні Харківського інституту народної освіти. І хоч не став Олександр Іванович біологом, а зайнявся літературною діяльністю, він на все життя зберіг любов до природи і намагався прищепити її підростаючому поколінню.

        Перше оповідання Олександра Копиленка “Там, мабуть, краще” було надруковане в журналі “Плуг” (1922), а перша книжка – збірка оповідань “Кара-Круча” – написана в 1923 році, а далі збірки оповідань “Сеньчині пригоди”, яка побачила світ у 1926 році і стала помітним явищем у дитячій літературі. Одну за одною письменник дарує дітям книжки: “Друзі” (1928), “Комашня” (1932), “Шкідник” (1933), “Воликове нещастя” (1935), “Школярі”, “Дуже добре” (1936), “Десятикласники” (1938).

        У 1934 році він надрукував збірочку оповідань для малят “В лісі”, у якій були цікаві спостереження над природою, життям птахів та звірів. Відтоді до кінця свого життя він мовби дописував цю книгу. Нині вона добре відома юним та й дорослим читачам під назвою “Як вони поживають”, яка перевидавалася багато разів.

        За роки війни видав п’ять збірок оповідань: “Допит” (1942), “Батько” (1942), “Мовчання” (1943), “Брати” (1943), “Невтомне життя” (1945), п’єси “Хуртовина” (1943), “Чому не гаснуть зорі” (1944).

За матеріалами: http://www.chl.kiev.ua/