Письменник
- природолюб, глибокий знавець таємниць природи, майстер літератури для дітей
та юнацтва, що залишив десятки книг для дитячого читача - таким постає Олександр Копиленко. Працював він у
літературі 35 років, створив більше 40 книг, вклавши в них енергію душі й серця.
Народився на Полтавщині в родині
робітника - залізничника. У Костянтинограді минули дитячі роки майбутнього
письменника. Підлітком йому довелося заробляти на хліб: спочатку на залізниці
вантажником, а потім хлопця перевели в хімічну лабораторію дослідної станції,
бо мав нахил до біологічних наук. У 1920 році навчався на природничому
відділенні Харківського інституту народної освіти. І хоч не став Олександр
Іванович біологом, а зайнявся літературною діяльністю, він на все життя зберіг
любов до природи і намагався прищепити її підростаючому поколінню.
Перше оповідання Олександра Копиленка
“Там, мабуть, краще” було надруковане в журналі “Плуг” (1922), а перша книжка –
збірка оповідань “Кара-Круча” – написана в 1923 році, а далі збірки оповідань
“Сеньчині пригоди”, яка побачила світ у 1926 році і стала помітним явищем у
дитячій літературі. Одну за одною письменник дарує дітям книжки: “Друзі”
(1928), “Комашня” (1932), “Шкідник” (1933), “Воликове нещастя” (1935),
“Школярі”, “Дуже добре” (1936), “Десятикласники” (1938).
У 1934 році він надрукував збірочку
оповідань для малят “В лісі”, у якій були цікаві спостереження над природою,
життям птахів та звірів. Відтоді до кінця свого життя він мовби дописував цю
книгу. Нині вона добре відома юним та й дорослим читачам під назвою “Як вони
поживають”, яка перевидавалася багато разів.
За роки війни видав п’ять збірок
оповідань: “Допит” (1942), “Батько” (1942), “Мовчання” (1943), “Брати” (1943),
“Невтомне життя” (1945), п’єси “Хуртовина” (1943), “Чому не гаснуть зорі”
(1944).
За матеріалами: http://www.chl.kiev.ua/
