Символ нашого національного відродження

Початок 60-х років ХІХ століття характеризується пожвавленням духовного життя в Галичині. Українські студенти та гімназисти виявляли свій патріотизм такими атрибутами, як: червоні гарасівки, вишивані сорочки, козацькі шапки..., а от бойової патріотичної пісні не було. Гімн «Руської ради» з 1848 року «Мир вам, браття, всім приносим» не мав того революційного пафосу, якого так прагнула молодь. І ось у львівському журналі «Мета» № 4,1863 рік, появився патріотичний вірш поета з Бориспіля поблизу Києва – Павла Чубинського – «Ще не вмерла Україна». Цей вірш припав М. Вербицькому до вподоби як своїм високопатріотичним змістом, так і легкістю форми. Спочатку М. Вербицький представив цю пісню як солоспів і сам виконав її на сходинах гімназійної «Громади» в Перемишлі. А щоб усі члени «Громади» могли цю патріотичну пісню бадьоро співати, то він зробив з неї хорову композицію. Урочисто виконали цей хоровий твір уперше в Перемишлі в день празника Св. Івана Хрестителя – 1-го липня 1864 року. На концерті був присутній старенький уже єпископ Тома Полянський. З глибокою побожністю він поблагословив і композитора, і його твір на слова Павла Чубинського — поблагословив у Княжгороді над Сяном. Була це знаменна подія. Ця патріотична пісня немов веселка поєднала наддніпрянців із галичанами: «Заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а ві Львові і в Бескидах голос лунає. Застогне Галицька Русь під Карпатами, а понад Дніпром у людейсерце болить». – так писав 1863 року Пантелеймон Куліш у листі до редактора Львівської газети «Слово». Надруковано текст цієї пісні з нотами вперше у Львові в 1885 році у збірнику пісень під назвою «Кобзар». Минали роки... Пісня «Ще не вмерла Україна» розправляла крила – спочатку над Дністром, а потім над Дніпром. Вона стала українським національним гімном, а тепер у незалежній Україні – Державним Гімном України.
Творцем цієї величної мелодії Українського Гімну був отець Михайло Вербицький – уже минуло йому 200 років від дня народження.