На Чорнобиль летять журавлі

                                                                                                                                
                     "Є час розкидати
                і час збирати каміння"
                                                                                                                     
   26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини і 4 секунди сталося те, що раз і назавжди розділило життя людства на "до" і "після"- це аварія на Чонобильській атомній електростанції. Скільки людей загинуло ліквідовуючи наслідки, скільки оторимало опромінення, скільки залишилось інвалідами на все життя...Сотні тисяч скалічених життів, адже постраждали не тільки ті хто був у 30- ти кілометровій зоні, постраждало усе людство. 25 років минуло, а наслідки не минають...

   В ці дні по всій Україні згадували тих, хто не шкодував свого життя, хто ціною свого здоров'я ліквідував  пожежу, хто отримав опіки, радіацію, чиє життя догоріло як свіча...
   Але не знаючи минулого, не можна будувати майбутнє. Саме тому 27 квітня у районній дитячії бібліотеці відбулася зустріч школярів і ліквідатора  Кохан Галини , що у жовтні - листопаді 1986 року працювала у 23- кілометровій зоні Чорнобильської АЕС. Пані Галина повідала школярам про обставини та події, які відбувалися на той час у зоні, а діти слухали розповідь з тривогою і сумом. 
  На зустрічі були присутні учні 4-А і 8-А кл. НВК ЗОШ І-ІІІ ст.№2 гімназії м. Бара.Старшокласники продемонстрували сценку " На Чорнобиль летять журавлі", а молодші із острахом в очах усвідомлювали усю загрозу трагедії. Мирний атом, що мав принести у домівки тепло, світло, добробут, натомість приніс горе, нещастя і сльози. Чарівне Полісся стало"зоною". Помилки проектувальників, прорахунки інженерів, страх оприлюднення правди чиновниками- все це ускладнило лише ситуацію. Справжні  масштаби катастрофи невідомі і досі. Ще багато років будуть розкладатися радіоактивні елементи отруюючи нашу землю, повітря. Людство відчуватиме наслідки аварії, адже кількість хворих українців постійно збільшується. Ми пожинаємо плоди людської самовпевненості, безпечності та безвідповідальності.
   Проходить час, загоюються рани. Буяє весна, і на Чорнобильській землі, щебечуть птахи у безмовних селах, сумують покинуті домівки, заглядають" очима - вікнами" в людей: людино - не всесильна, не Цар природи і не її володар, а лише маленька частинка. пам'ятаймо про це, запалюючи свічу пам'яті.
                   Абрамович Віталіна  учениця 8-А кл.